Убік

Усередині Джо побачив блакитну баночку з великою кришкою, на етикетці якої була інструкція: Унікальна знеболювальна формула цього препарату, над якою доктор Едвард Зондербар працював впродовж сорока років, гарантовано покладе край надокучливій необхідності вставати посеред ночі. Нарешті ви зможете спати спокійно і з надзвичайним комфортом. Достатньо просто розчинити чайну ложку бальзаму для печінки та нирок «Убік» у склянці теплої води і випити за півгодини до сну. Якщо біль і подразнення не зникнуть, збільште дозу до столової ложки. Не допускати вживання дітьми. Містить оброблене листя олеандру, селітру, олію м’яти перцевої, N-ацетил-п-амінофенол, окис цинку, деревне вугілля, хлорид кобальту, кофеїн, екстракт дигіталісу, стероїди у залишкових кількостях, цитрат натрію, аскорбінову кислоту, штучний барвник і ароматизатор. Бальзам для печінки й нирок «Убік» є потужним та ефективним засобом за умови дотримання інструкції. Легкозаймистий. Використовувати гумові рукавички. Уникати потрапляння в очі та на відкриті ділянки шкіри. Не вдихати протягом тривалого періоду. Застереження: тривале чи надмірне вживання викликає звикання.

«Якесь божевілля», — сказав собі Джо. Він іще раз перечитав список інгредієнтів, відчуваючи дедалі більший невиразний гнів. А також наростаюче відчуття безпомічності, що вкорінювалося й розповзалося кожною ділянкою тіла. «Мені кінець, — подумки промовив він. — Ця штука — не те, що рекламував Ранситер. Це якась таємнича суміш старих ліків, кремів для шкіри, знеболювальних, отрут, різного мотлоху, а на додачу ще й кортизону. Якого до Другої світової війни ще навіть не винайшли. Мабуть, „Убік“, який він описував мені у тій рекламі — принаймні цей зразок — регресував. Яка страшна іронія: речовина, створена для того, щоб протистояти регресивним процесам, сама регресувала. Я мав би здогадатися, щойно побачив ті старі пурпурні трицентові марки».

Він роззирнувся на обидва боки вулиці й побачив припарковане біля тротуару класичне — точнісінько музейний експонат — наземне авто марки LaSalle.

«Чи доїду я до Де-Мойна на автомобілі LaSalle 1939 року? — запитав у себе Джо. — Врешті-решт, доїду, якщо він залишиться таким, як є, і не регресує за тиждень. Але тоді це вже не матиме значення. У будь-якому разі машина навряд чи залишиться незмінною. Як і будь- що — хіба крім моїх вхідних дверей».

Однак він таки підійшов до LaSalle, щоб роздивитися автомобіль зблизька. «Можливо, він мій, — сказав він собі, — може, один із ключів підходить до запалювання. Хіба не так працюють наземні автомобілі? З іншого боку, як я буду ним їхати? Я не знаю, як керувати старою машиною, особливо якщо у неї це... як його?., механічна коробка передач». Джо відчинив дверцята і вмостився за кермо. Він сидів там, мимовільно покусуючи нижню губу і намагаючись обдумати ситуацію.

«Можливо, варто прийняти столову ложку бальзаму для печінки й нирок „Убік“, — похмуро сказав він собі. — Такі інгредієнти майже напевне мене уколошкають». Але перспектива померти таким способом його не тішила. Хлорид кобальту вбиватиме дуже повільно і з тривалою агонією, якщо, звісно, дигіталіс не зробить свою справу швидше. Ну і, безперечно, листя олеандру. Ним не можна було легковажити. Таке поєднання перетворить його кістки на желе. Дюйм за дюймом.