Козацький оберіг
- Автор: Белый Дмитрий
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-966-97344-2-6
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Козацький оберіг». Краткое содержание книги:
— Пане Буднику, людину на аркані тягнуть! — не витримав Данько.
— З цього обриву стражники скидають тих, хто вже не може працювати на каменоломні, — пояснив Рустам.
Сліпий кобзар підняв руку. Данько побачив, що під яскравими променями сонця на долоні зблиснула тяжка золота монета.
— Викупи його, — коротко сказав кобзар.
— Та що ви, пане Буднику, — здивовано промовив купець, — на такі гроші можна купити здорового, сильного раба. А цей або вже мертвий, або протягне не більше двох годин.
— Прошу вас, Рустаме, зробить це, — наполегливо промовив Будник.
Купець здивовано потиснув плечима, узяв монету, підвівся й пішов до вершника. Той тим часом зіскочив з коня і взявся за непритомне тіло людини, підштовхуючи до обриву.
Купець заперечливо замахав рукою, підійшов до вершника і щось почав йому казати. Нарешті той погордливо кивнув головою, узяв монету, зіштовхнув ногою велику каменюку з обриву, переступив через тіло нещасного, скочив на коня й поскакав до каменоломні.
Данько, кобзар і купецький служка підбігли до людини, яка нерухомо лежала на краю обриву. Змучене обличчя чоловіка було вкрите білим пилом, очі заплющені. На голові вився сколочений чуб, над потрісканими сухими вустами — довгі вуса. Худорляве тіло із запалими ребрами було немилосердно пошматоване нагаями.
«Козак!» — відразу зрозумів Данько. Раптом обличчя козака здалося йому знайомим, він спробував згадати, де він бачив його, але так і не зміг — занадто вже товстим шаром бруду і крові було вкрите це обличчя.
Кобзар провів своїми руками над непритомною людиною, підняв голову і сказав:
— Його треба якомога швидше відвезти до караван-сараю, він ще живий.
Будник мовчки простягнув руку. Данько, зрозумівши цей рух, дав кобзарю гарбузяну флягу з водою. Той приклав її до рота людини. Струмені води потекли по обличчі, змиваючи пил. Тіло людини здригнулося, чоловік відкрив рота, намагаючись вхопити хоч одну краплину.
— Швидше кладіть його на коня, — наказав кобзар. Козака перекинули через круп купецького коня і швидко пішли подалі від каменоломні.
Поки вони йшли, збиваючи ноги об каміння, Данько тривожно озирався на викупленого кобзарем козака, він усе боявся, що вони не встигнуть, і врятований від вірної загибелі помре дорогою. Кобзар швидко йшов, вправно перевіряючи ціпком стежку перед собою.
Нарешті дісталися до караван-сараю, і служник заніс непритомного козака до комори, де зупинилися кобзар і Данько.
Коли купець і його служка вийшли, кобзар наказав Данькові зачинити двері й сів навпроти непритомного козака. Данько, намагаючись не дихати, забився в куток і широко розкритими очима стежив за рухами сліпого кобзаря.
Той, обережно торкаючись обличчя козака, вимив його водою. І тут Данько нарешті впізнав козака.
— Пане Буднику, — вигукнув він, хапаючи кобзаря за рукав, — та цей той самий козак, за яким ординці гналися, коли ми до Перекопу підходили.
Будник мовчки кивнув і почав нашіптувати якісь дивні слова невідомою Данькові мовою, проводячи долонями над тілом хворого. Продовжувалося це дуже довго. Уже в маленькому віконці показався місяць.
Обличчя Будника стало блідим, на худій шиї випнулися жили. Здавалося, що хоча його тіло й знаходиться тут, але душа відправилася туди, де зараз знаходилася й душа вмираючого.
У коморі вже зовсім споночіло, але обличчя Будника світилося якимось дивним сяйвом. Раптом Данько помітив, як на мить спалах світла майнув обличчям козака. Той заворушився, застогнав, спробував підвести голову й розплющив очі.
Кобзар нахилився над ним і м’яко поклав руку на його чоло. Козак знову заплющив очі, його груди судомно підіймалися, немовби він поквапливо ловив повітря, насичуючи ним легені.
— Кобзу, дай мені кобзу, — вперше за весь цей довгий час звернувся до Данька кобзар. Той миттю схопив інструмент і простягнув її сліпцю. Він обережно взяв її і почав тихо грати якусь дивну мелодію. Данько відчув, що його очі злипаються. Він похилив голову й раптом провалився у глибокий сон.
Глава 5. Таємничий в’язень
Прокинувся Данько, коли у віконце били сонячні промені. Він озирнувся, згадуючи вчорашні події і страшну каменоломню. Сліпий кобзар досі нерухомо сидів над козаком. Той лежав навзнак і рівно дихав — здавалося, він міцно спить.
— Ну що, добре виспався? — втомленим голосом запитав кобзар. — Ану, мерщій збігай, попроси в Рустама або його служки чистого полотна і джерельної води.