Усі кути Трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди
- Автор: Ешкилев Владимир
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: ВЦ "Академія"
- ISBN: 978-966-580-382-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Усі кути Трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди». Краткое содержание книги:
Володимир Єшкілєв пропонує не життєпис, а художній роман, в основі якого — пригода. І цього разу він не зраджує собі в намаганні по-своєму роздивитися малодосліджені сторінки української історії. Пригода об'єднує зображені в романі події, що належать і теперішньому часу.
* * *
Роман «Усі кути трикутника» виписаний за канонами пригодницького твору. У ньому — авторське бачення європейських подорожей 1750—1753 рр. молодого Григорія Сковороди. Саме тоді він, на погляд В. Єшкілєва, потрапив до середовища містиків-революціонерів, які належали до різних напрямів та юрисдикції європейської масонерії. Автор виходить із переконання, що видиму історію України рухають і невидимі сили.
— Ви вчинили далекоглядно, Тіто, коли відмовились передавати їжу і речі. Дуже й дуже далекоглядно. Я думаю, що Генріх Тома і далі намагатиметься підкупити наглядачів. Вони надійні? Встоять перед спокусою? Пам'ятаєте ту минулорічну історію?
— Надійні, ваша милість. Але, задля певності, молодший секретар здійснює ретельний обшук кожного разу, коли вони заходять до арештованої і виходять від неї. Біля камери цілодобово чергують наші люди.
— Вона надійно ізольована від решти в'язнів?
— Так, ваша милість. Ми відселили всіх, кого утримували в сусідніх камерах.
— Їй дають лише воду і хліб?
— Так, ваша милість.
— Нехай поки що посидить на одній воді. Може тоді в неї поменшає гордості. Й не послаблюйте контролю за наглядачами. Щось підказує мені, Тіто, що її спробують отруїти.
Полковник Орлик дивився, як ціла хмара голубів злетіла з площі перед фасадом Дуомо. На якусь мить йому здалося, що разом із птахами до неба злетіли білі хоругви, що майоріли над дверима собору. Це був поганий знак. Вже третю добу його переслідували погані знаки. І погані звістки.
— Тобі не можна їхати до Венеції, брате, — ніби прочитав його думки старий приятель Жан Гіляс, лейтенант інфантерії й (за межами профанного світу) майстер масонської ложі «До трьох пеліканів». — Навіть конвент[64] італійці переносять з Равенни до Сан-Маріно, подалі від Венеції.
— А чому саме до Сан-Маріно?
— Там міцні ложі і влада до нас прихильна. А, окрім того, санмаринці все ще не забули окупації військами кардинала Альберноні[65]. Вони скрегочуть зубами, лише зачувши ім'я папи Бенедикта чи когось з його курії. Єзуїти повтікали звідти ще сто років тому.
— До Венеції не можна, тут залишатися не можна, через Тоскану їхати не можна, — Орлик відійшов від вікна, схилився над розстеленою на столі мапою. — Ще й ці кляті австріяки…
— Можна плисти морем. Спочатку до Мальти, а потім…
— До Порти? Я і в турках, друже мій Жане, нині не впевнений. У Константинопіль скоро прибуде новопризначений московський резидент Обрєсков, а турки завжди раді втішити свіжого московита зі свіжою казною. Особливо, якщо Дезальєр[66] дивитиметься на все крізь пальці. Все змінюється на гірше, брате.
— Ти все-таки вважаєш, що Кауніцу врешті-решт вдасться створити оту неприродну франко-австро-московську коаліцію? Щось сумнівно мені, Григоре.
— Брате, врахуй те, що всі європейські монархи більше за чорта бояться Фрідріха Пруського. Його сила швидко зростає. Він молодий та завзятий і мріє стати новим Олександром. Це нервує навіть Мсьє[67]. Він, зрозуміло, клянеться Фрідріхові у вічній дружбі, але в Оленячому парку радиться з Кауніцем. Жане, я печінкою відчуваю, що вони створять коаліцію. Якщо не створять, то Фрідріх розіб'є їх поодинці. Ще трохи, Жане, ще трохи, і галльський півень кукурікатиме разом із габсбурзьким орлом. А цариця бігтиме туди, куди порадять їй австріяки.
Орлик сів на канапу. Біля неї стояв дорогоцінний мармуровий столик із шахами. Кілька хвилин дивився на двоколірну дошку. Йому привиділось, що шахові фігури наче мавпують розклад європейської політики. Білий ферзь (Фрідріх) націлився на чорного слона (Австрію), а шляхетний білий король (Людовік) був затиснутий між чорними пішаками (дрібними німецькими князівствами) і турою (Англією). А за вигнутою спиною чорного коня (польського короля Августа) причаївся чорний ферзь (московська цариця).
«І я десь там, між отих ніким не захищених білих пішаків», — подумки зло посміхнувся Орлик і позмітав шахи на підлогу.
Звістка про смерть коронного гетьмана Потоцького застала полковника Орлика у Генуї. Потужний білий слон впав із континентальної шахової дошки. На зміну старому друзяці Юзефу пророчили Браницького, але це нічого не змінювало: профранцузька партія у Польщі залишилась без голови. У Швеції старий монарх почив у Бозі ще в березні, а на його трон (на радість цариці Єлизаветі) зійшов пустоголовий любитель парадів. Відомості з Порти також не втішали. Султан Махмуд з роками ставав все лякливішим і підозрілішим. А по праву руку від нього, на вишитих золотом подушках, сидять вже не войовничі візири з роду Сейїдів, а продажний інтриган Мехмед Дівітдир, який не любить війни. Зате він охоче візьме царське золото і тих соболів, яких везе Обрєсков. Нарешті, з Криму повідомляли, що ті виплекані Орликом зародки порозуміння, які почали були зростати поміж татарами і Січчю, тепер знищені новою хвилею прикордонних сутичок, пограбувань і насильств.
64
Конвент (або Асамблея) — у XVIII ст. так називалося щорічне зібрання вільномулярських лож певної провінції.
65
Це сталося у 1739 р.
66
Дезальєр — резидент Франції при дворі турецького султана.
67
Мсьє — напівофіційна форма звернення до особи французького короля.