Острів Робінзона
- Автор: Фидлер Аркадий
- Год: 1958
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: С. В. Савков
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Острів Робінзона». Краткое содержание книги:
Аркадій Фідлер — автор повісті «Острів Робінзона» — сучасний польський письменник, видатний мандрівник, невтомний дослідник далеких країн. Він написав близько 20 книжок, кращі з яких видані багатьма мовами світу.
«Острів Робінзона» — перша книжка Аркадія Фідлера, перекладена на українську мову.
В Радянському Союзі ця повість видається вперше.
З середини корабля через щілини все ще бухав дим, але надбудова на кормі, що стирчала високо в повітрі, була, як мені здавалося, не дуже знищена пожежею.
Ми причалили прямо до палуби. Куди не глянь — скрізь похмурі сліди спустошення. Але вогонь не поглинув усього. Деякі балки тільки обвуглились. Паруси згоріли вщент, але щогли частково уціліли. Каюти теж не скрізь були знищені.
— Дивись, Яне! Скільки тут канатів! — раділи хлопці. Я ще не мав ясної думки, що ми заберемо звідси, але врожай обіцяв бути багатим.
Прив'язавши пліт до щогли, ми піднялися на палубу. Вона була крута; хапаючись за різні поручні і канати, ми влізли на корму. Вогонь якось пощадив задню частину корабля, можливо, тому, що твердий дуб надбудови не піддався полум'ю. Там були каюти, в які можна було заглянути крізь круглі отвори, так звані ілюмінатори. Щоб добратися всередину, змушені були розбивати двері сокирою. Ми не шкодували сил. Жили тут, мабуть, офіцери бригантини, які, втікаючи, забрали з собою небагато речей. Тепер усе було тут безладно порозкидане і здалося мені після року дикого життя на острові таким багатством, що мені аж очі з радощів розбігалися.
Ми пустували і сміялися, як діти. Індійці понадівали на себе різноманітний одяг, мов на маскараді, я одягся в якийсь пишний мундир, багато вишитий золотими галунами. На голову надів розкішний капелюх іспанського гранда.
— Ти виглядаєш наче капітан під час параду! — кричали індійці, дивлячись на мене захоплено і трохи злякано. Стільки зазнали горя від людей, які носять такі мундири, що навіть вигляд одягу збуджував у них тривожні почуття.
— Досить забави! — сказав я. — Роздягатись! Назад у власну шкуру.
— Не візьмемо одягу? — запитували розчаровані хлопці.
— Ні! Нам потрібні більш корисні речі.
Ми шукали насамперед різних знарядь і зброї. Я знайшов пістолет, який лежав у кутку, але він був зіпсований — невистачало курка. Нас зацікавила торбинка, захована під койкою. Коли я заглянув усередину, мені аж гаряче стало від надмірного хвилювання: в торбині був порох! Кільканадцять фунтів пороху. Пістолет, який зберігався у мене в печері, тепер уже не тільки кресатиме вогонь. Ми знайшли також чималий запас свинцю. Вже не один місяць я не радувався так, як у цю мить. Немов важкий камінь спав мені з серця. Недаремно ж я був мисливцем у віргінських лісах; я знав, яка то цінна річ — справжня вогнестрільна зброя!
І знову я був готовий танцювати з хлопцями танець перемоги.
Нишпорячи далі в каюті, яка була, без сумніву, каютою капітана, ми знайшли підзорну трубу. Завдовжки метра з півтора, вона чудово діяла, бо коли я підкрутив її і спрямував на острів, листя далеких кокосових пальм було видно так виразно, що, здавалося, стріла з лука могла долетіти до нього. Товариші, які ніколи не дивилися крізь підзорну трубу, оніміли і готові були думати, що то якісь диявольські чари. Я насміявся з них від душі, потім старанно сховав підзорну трубу в футляр і подав Вагурі, щоб він беріг її, мов скарб. — Ми заберемо цю трубу? — запитав Арнак.
— Ну звичайно!
В каюті капітана не знайшли вже більш нічого цікавого. Зате, обшукуючи дальші приміщення — їх усіх було чотири, — ми натрапили з останньому з них на справжній арсенал. Там лежало кільканадцять рушниць різного калібру, починаючи від маленьких легких рушничок і кінчаючи важкими мушкетами. Руки у мене тремтіли.
— Нащо їм було так багато зброї?! — здивувався Арнак.
— Підозріваю, — висловив я припущення, — що й вони були піратами.
Вказуючи на зброю, я сказав:
— Усе це заберемо на пліт!
Арнак витріщив на мене здивовані очі.
— Все? — запитав. — Нас же тільки троє!
— Все! — я зробив рішучий рух рукою. — Жодної рушниці не залишимо.
— Але ж, Яне!.. Навіщо нам стільки? Шкода сил тягнути! З острова всього цього не вивеземо!
— Байдуже! — вперся я. — Якщо є зброя, то треба забрати її… Давайте переносити!
Признаюсь, що я був трохи схиблений на зброї, та що вдієш; ні на крок не думав відступати од свого наміру.
Арнак з непокірним виразом обличчя поставив свою умову:
— Добре, Яне, хай буде так! Але дозволь забрати на острів увесь одяг!
— Увесь? Може, й той мундир з золотими галунами?
— Так. І мундир, і капелюх!
Я махнув рукою — дозволив, адже на плоту можна було багато чого вмістити.
Ми швидко перенесли здобич. Я роздивлявся скрізь на палубі, шукаючи дощок для спорудження човна, але відповідного будівельного матеріалу не було. Зате ми дістали з кают кілька лав, столів та стільців і кинули їх у воду. Все це прив'язали на канаті, щоб можна було тягти за плотом.