Хліб по воді
- Автор: Шоу Ирвин
- Язык: украинский
- Переводчик: Олекса Логвиненко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Хліб по воді». Краткое содержание книги:
– Здається, ми тоді розмовляли переважно про політику, – сказав Стренд.
Хейзен кивнув головою.
– О, це тема серйозна! Ви коли-небудь служили в армії? Воювали в Кореї?
– Ні. На медичній комісії в мене знайшли шуми в серці. Я про них і не здогадувався, вони мене ніколи не турбували.
– А я пішов добровольцем, – сказав Хейзен. – Батько вважав, то я зробив правильно. Я служив лейтенантом на флоті. Плавав від стола до шафи у Вашінгтоні. Теж завдяки батьковим зусиллям. А ваш батько ще живий?
– Ні. Давно помер.
– Що ж, це не так і погано, – мовив Хейзен. – Тобто, коли вже не маєш батька. Поки мій був живий, я й кроку не міг сам ступити. – Він відпивав зі склянки потроху. Було очевидно, що сьогодні п'яної сцени сподіватись не слід.
– Ваша дочка Елінор, вразила мене. Дуже розумна дівчина.
– Вона справді розумна.
– Але невдоволена. – І знов пильний,, допитливий погляд.
– Загальна хвороба молоді! – жартома відповів Стренд.
– Каже, якби вона була чоловіком, то заробляла б удвічі більше, ніж тепер, та ще й керувала б відділом, – провадив Хейзен.
Стренд намагався ке виказувати свого подиву. Елінор завжди розповідала про свою роботу в конторі захоплено.
– Обдаровані молоді люди не люблять рости поступово, – зауважив Хейзен. – Вони хочуть просуватися блискавично. Вони певні, що зможуть керувати цілою, компанією вдесятеро краще, ніж якийсь там старий консерватор, що йому тільки й стояти з гусячим пером за конторкою. Гадаю, в моїй конторі теж є кілька молодих честолюбців, які кажуть так і про мене.
– Довгенько ж ви пили з нею по чарці! – кинув Аллен.
– По дві, коли сказати точніше. Молодик, що був з Елінор, містер Джанеллі, здається, вже перехилив кілька до того. Щиро кажучи, він був напідпитку так. наче зазирнув того дня не в один бар. Розмовляючи, він так, розпалився! Ось вона, мовляв, весь час нарікає, що нею керують кретини і їй це остогидло, та коли він, Джанеллі, пропонує послати все якнайдалі й нарешті стати самій собі господинею, вона, мовляв, дивиться на нього, наче на божевільного!
– Джанеллі не сказав, що саме він пропонує їй? – обережно запитав Аллен.
– Ішлося, як я зрозумів, про одруження, – відповів Хейзен і пильно подивився на Стренда.
Алленові вдалося залишитися незворушним.
– Я теж зрозумів, що вони… ну.., люблять одне одного.
– Потім містер Джанеллі звернувся до мене за порадою, – провадив Хейзен. – Здається, він вважає, що не створений працювати в свого батька, – він середульший з-поміж п'ятьох синів в одному бізнесі з батьком і, певна річ, почуває себе обділеним. Запитав досить голосно мою думку про те, чи є сенс заснувати їм удвох як видавцеві й редактору невелику газету в якому-небудь містечку.
– І що ви відповіли йому? – спитав Аллен. «Мабуть, молодь відчуває в Хейзені якусь приховану мудрість і силу, – подумалося йому, – що так одразу відкриває перед ним душу». – Ви не спитали в того молодика, де він збирається роздобути кошти на здійснення свого благородного задуму?
– Він щось казав, ніби брати згодні скластися й допомогти йому, якщо він знайде, куди вкласти гроші. Вони не нарікатимуть, якщо він піде, тут сумнівів немає. П'ять братів у одному бізнесі! І ще є дві сестри та зять. Італійські родини! – Хейзен поблажливо всміхнувся, натякнувши на середземноморську плодючість. – Я дещо знаю про його батька. Один з моїх клієнтів має з ним ділові стосунки. Твердолобий, але чесний, каже мій клієнт. Справи в нього йдуть досить непогано. Ці італійці за останні роки домоглися дивовижних успіхів. Але, на жаль, не в Італії! – Хейзен ледь усміхнувся на власний дотеп. – Батько, наскільки я розумію, не в захваті – від планів свого синочка, і він має рацію.
– Ви їм що-небудь сказали? – мало не осудливо запитав Стренд.
– Сказав, що молодість – це пора ризику і що мені треба йти перевдягатися до вечері. – Хейзен замовк. – А як цю думку сприйняли ви з дружиною?