Хліб по воді
- Автор: Шоу Ирвин
- Язык: украинский
- Переводчик: Олекса Логвиненко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Хліб по воді». Краткое содержание книги:
– Гаразд. Гітару бери. Тільки, бога ради, не грай, поки тебе не попросять!
Леслі трохи непокоїлась через те, що їй знову доведеться пропустити в суботу уроки. Але Керолайн, наперед радіючи вихідним, так заразила всіх своїм настроєм, що тепер Леслі щиро привіталася до Хейзена, коли той вийшов разом з Конроєм із машини, щоб допомогти їм покласти до багажника речі. День видався теплий, навіть жаркуватий, і на, наступні дні радіо обіцяло таку саму погоду, Джіммі. висловив те, що відчували всі, коли сказав Хейленові.
– Я зроду не відпочивав краще і не бачив людей приємніших, ніж у вас на узбережжі!
…Коли, вони приїхали, було, ще видно й так само жарко.
До вечері ще досить часу, – сказав Хейзен. – Давайте всі скупаємося в океані. Змиємо з себе місто!
Ця пропозиція сподобалась навіть Алленові – він-бо цілий день пропарився, на роботі. Дружина й діти знали, які в нього ноги, і досі вже й Хейзен, певно, здогадався, що Аллен – не атлет. Коли хвилин за п'ятнадцять усі зібралися на пляжі, Керолайн і Джіммі з дикими вигуками пострибали у воду й почали весело хлюпатись. Хейзен кинувся в океан так, наче хотів приборкати хвилі, Леслі з Алленом спостерігали, як він рвучко поплив від берега, вдаючи, ніби змагається з Керолайн, яка легко вимахувала руками й розтинала воду досить таки швидко.
Леслі в своєму темному суцільному купальнику виглядала просто розкішно. її міцні гарні ноги в промінні призахідного сонця відливали бронзою. Вона не була така тілиста, як та жінка на картині Ренуара в їхній спальні, проте Аллен задоволено подумав, що якби Ренуар був живий, він би з радістю використав Леслі як натуру. Вона ввійшла у воду спокійно, але потім упала на хвилю й попливла, ритмічно вимахуючи руками, туди, де за водорізом купався Джіммі. Аллен відходив від берега обережно, йому все здавалося, що плавки теліпаються на його худих ногах. Та тільки-но все тіло сховалось у хвилях, він одразу відчув себе легким, бадьорим, шкіра приємно напружилась у прохолодній воді. Він так ляпав руками по. воді, коли плив, що Елінор якось назвала цей його стиль «найповільнішим: у історії плавання, австралійським кролем».
Сонце вже висіло зовсім низько над обрієм, коли вони повилазили з води. Аллен трохи тремтів; він помітив, що Леслі, витираючись, рушником, теж тремтить. Вони всміхнулись одне одному.
Я наче на десять років помолодшав. – сказав він.
Це просто розкіш – тремтіти в такий жаркий день, як сьогодні! – відповіла Леслі, струшуючи з кіс краплі води.
Коли Аллен, залишивши Леслі одягатись до вечері, спустився вниз, Хейзен зі склянкою в руці вже сидів у вітальні. На ньому були червоні штани, сорочка з відкладним коміром лляний піджак. Він сказав їм, що. влаштовує сьогодні невеличку вечірку, і Аллен дбайливо одягся – сірі штани, голуба фланелева куртка, яку. Леслі випрасувала, перед поїздкою, і краватка.
– Приєднаєтесь? – спитав Хейзен, підносячи склянку.
– Дякую, поки що ні, – відповів Аллен. – Мені й так добре.
– Щаслиий ви чоловік! – промовив Хейзен. – Купання й мене збадьорило. Океан сьогодні лагідний. Але так буває не завжди. Минулого літа на цьому пляжі втопився чоловік. Скажіть дітям, хай. будуть обережні. – Він надпив зі склянки й раптом сказав: – Я хочу попросити у вас пробачення за оту п'яну сцену минулого разу.
– Я про це вже й забув, – відповів Стренд.
– Ви не забули, Аллене, я певен, – сказав Хейзен, пильно подивившись на нього. – У мене видався тоді пекельний день. Просто жахливий. Такого більш не станеться, – і він рішуче змахнув рукою, показуючи, що той день пішов у небуття. – До речі, вчора я випадково зустрів Елінор. Вона вам, казала, що ми трохи випили?
– Ні. – «Отакої! Вдома не п'є, а дивись, до вечора то там то там чарку й перехилить!» – Вона нічого не розповідала
Хейзен кивнув.
– У неї голова забита важливими думками. Неподалік від моєї контори є бар, я туди часом заглядаю після роботи вихилити чарчину. Виявляється, там поруч і її контора. З нею був той молодик. Містер Джанеллі. – Він зробив паузу, ніби хотів перевірити, яке враження справить це ім'я на Оренда,
– Я бачився з ним тільки один раз, – спокійно мовив Аллен. – Та й то недовго. У вашому домі, до речі.
– А, так-так! – згадав Хейзен. – Він мені казав, що будинок йому сподобався. Вони так щиро наполягали, щоб я сів до їхнього столика! За склянкою Елінор трохи розповіла мені про себе,
– Коли дівчата в такому віці, – сказав Аллен, – це, видно, головна тема їхніх розмов.
Хейзен усміхнувся.
– У чоловіків те саме: Ви пам'ятаєте, про що ви здебільшого розмовляли, коли вам було двадцять два?
– Не дуже. То було давно. Майже тридцять років минуло. – Аллен замислився, намагаючись пригадати той час. Найближчим його товаришем був тоді такий собі О'Моллі, його однокурсник, який називав себе троцькістом. Алленові ще пригадалося, що він дуже розчарував того свого приятеля. О'Моллі твердив, ніби його, Стренда, цікавить лише кар'єра і сліпа покора тому, що О'Моллі називав «системою». Та «система», запевняв О'Моллі, – суцільний обман і шахрайство; війну, мовляв, виграно, але її принципи цинічно розтоптано; перемогу прогавлено; Маккарті – мракобіс і загрожує Америці фашизмом; кривавий британський імперіалізм гвалтує Ірландію… О'Моллі ладен був воювати на всі фронти й шукав барикад, щоб їх захищати. Давня історія… «Цікаво, – подумав Аллен, – і що сталося з О'Моллі й чи знайшов він свої барикади?»