Долина Єдиної Дороги
- Автор: Микітчак Тарас Ігорович
- Год: 2008
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-1535-00-7
- Жанр: Эпическое фэнтези
Электронная книга - «Долина Єдиної Дороги». Краткое содержание книги:
Перша книга нового світу, в якому кожен читач знайде своє місце.
Той край не витримав битви Прав, яка тривала три дні. Поле навколо них було всіяне трупами й пораненими. Морські хвилі почали заливати рівнини, а гори самі опускалися під землю. Деякі мешканці встигли спорядити флотилії й відпливти. Коли діви востаннє схрестили зброю, вони вже стояли на найвищій місцині цієї землі, все решту було затоплене морем. Коли хвилі почали сягати Правам до пояса, вони одночасно пронизали одна одну мечами й так стояли, поки хвилі не накрили їх з головою. Я знаю, що вони досі так стоять на дні моря, куди опустилася їхня земля. Живі!
Саме тому я не хочу допомагати вам. Я не хочу, щоб війна Прав повторилася. Повір, війна смертних буде не такою кривавою й жахливою.
Після розповіді Прави Блакитного Снігу Чисторосові здалося, що біло-золоте сонце поволі набирає кривавих відтінків, які відблисками падають на незайману чистоту снігових вершин. Супроти загибелі цілого материка війна Півдня й Півночі виглядала простим епізодом в історії їхньої долини.
— Схожа війна погубила і Східну землю. І тепер у цілому світі наша Ессі — єдина земна твердь. Можливо, десь є дрібні острови, але я не можу зазирнути надто далеко, — продовжувала діва. — Найжахливіше те, що історія повторюється знову.
Болітника пересмикнуло від цих слів. Він випростався і глянув на Праву.
— Ти маєш на увазі, що все це повториться, якщо ти станеш на нашу сторону?
— Тоді тим більше повториться. Південна орда рушила на північ не без допомоги Прави Чистого Вогню. Вона передала котським магам деякі таємниці полум’я. Саме з її допомогою коти розбили війська армавірів і талері, метаючи в них вогняними кулями. Ось так.
— А інші Прави?
— Інші Прави мовчать. І я не хочу першою звертатися до них.
— Але ж Бог відбирає вашу владу над стихіями, коли ви переходите на бік смертних!
— Відбирає. Права Чистого Вогню вже не може контролювати пустелю й спеку, яка почала поволі випалювати рівнини. Але їй залишилися знання з вогненної магії й інші неабиякі здатності, — знову два погляди полинули в далину. Коли сонце вже вирвалося з блакитно-синього полону гір, обливши їх білими іскристими плямами, діва торкнула плече доріжанина, відриваючи його від споглядання навколишньої краси.
— Вночі мої вари привели Смичка, Спибача, Заселька і Шрамов’ята. З ними все гаразд. Зараз вони сплять. Знайшли також Прутика. Він помирає. Я сиділа з ним півночі, але не знаю, чи його душа хоче залишатися на землі. Стріла пройшла надто близько до серця.
— Стріла???
— Його застрелили заземельці.
— Біля тебе я постійно дізнаюся щось нове. Що ти робитимеш із заземельцями?
— Будуть моїми полоненими. Вбити я їх не можу, відпустити — також.
— І ще одне, — цікавість Чистороса знову взяла гору над ним. Він згадав те, що мучило його перед сном. — А як ви, Прави, розмовляєте з Отцем?
— Так само, як і ви, — з допомогою молитви. А Він зрідка відповідає нам нічними видіннями, коли має статися щось дуже важливе чи ми повинні про щось дізнатися. Є й інші шляхи, потрібно лише вміти розпізнавати й читати його послання. Ти теж, до речі, маєш здатність читати деякі знаки, я це помітила.
— Які ж я знаки читаю? Доріжанські літописи?
— Ні, знаки першоістот, якими вони можуть розмовляти з людьми. Ти побачив знак онди, це було її ім’я — Еніані. Ти бачив знаки розписа, ти відчув, що символи на моєму поясі, діадемі й зброї належать до цієї ж знакової системи. Поки що ти їх лише бачиш, але не розумієш.
— Так. Я щось помічав іноді, та видіння надто швидко пробігає у моїй свідомості. Але вчора ти своїм поглядом заборонила мені пов’язувати воєдино всі ці знаки.
— Бо ти ще не готовий до цього. Потрібно навчитися читати знаки однієї істоти, а вже потім поєднувати їх. Ти лише запам’ятай, що послання першоістот переважно складається не з конкретних понять, як ваше письмо. Вони акцентують увагу на відчуттях, загальних образах, а якась конкретна річ може мати переносне значення. Здатність бачити знаки — це дуже рідкісна властивість звичайного створіння. З нею потрібно народитися, а потім розвивати в собі так само, як доріжани вчаться розмовляти. Мабуть, твоє постійне споглядання світанків і милування природою зробило твою свідомість здатною сприймати мову знаків.
Там, на мості, я обіцяла тобі віддячити за врятоване життя, яке могло так просто увірватися після двох тисяч прожитих років, — діва витягнула з нагрудної кишеньки плаский темно-синій прозорий камінь у вигляді великої сплюснутої краплі. — Це Сльоза Гір, синій діамант, з допомогою якого ти зможеш розуміти мови першоістот. Просто подивися крізь нього на ті знаки, які являються тобі на ящерах чи в інших місцях, і вони стануть для тебе зрозумілішими. З часом зможеш навчитися розуміти їх окремо, а потім зливати воєдино. Якщо знак ні на що не схожий і нічого тобі не говорить, то це ім’я цієї істоти чи речі, на якій він з’явився. Через нього передається все її єство і його треба просто запам’ятати.
— Дякую. Це, мабуть, найкращий день мого життя, бо він почався біля тебе, — раптом сказав хлопець, кладучи камінь у вільну торбинку свого пояса.
— Можливо, і мій також, — Права підійшла до доріжанина й притулилася до нього, спершись підборіддям на його плече. Він обійняв її однієї рукою, а другою погладив по шовковистому волоссю.
— Все буде добре. Ми якось втихомиримо зло, й ти більше не будеш самотньою.
— Я не казала, що я самотня…
Так вони й стояли, обійнявшись, думаючи кожен про своє і дивлячись, як день оволодіває гірськими хребтами.
— Ти, мабуть, щаслива, що маєш змогу спостерігати за таким світанком щодня.
— Світанок у твоїй долині також прекрасний. Просто він інший. Переважно найбільше вражають ті речі, які бачиш уперше, тому тобі нинішній ранок видається таким незвичайним. Насправді ж він просто незвичний. Ходімо в палац, ти вже замерз.
— А ось і ні, чарівна Право, — засміявся хлопець — Біля тебе неможливо замерзнути. Чи, може, це ти змерзла?
— Я? — діва відсторонилася від хлопця й подивилася на нього з-під лоба. — Я не мерзну, я — Права Блакитного Снігу, — вона взяла Болітника за руку й повела до дверей.
— А чому саме блакитного снігу?
— Насправді ще й синього льоду. Гонми колись видобули зі своїх найглибших копалень брили синього льоду й цілий пласт блакитного снігу, які пролежали в надрах землі від створення світу, коли все було перемішаним. У воді, витопленій з цього снігу, мені дали ім’я, а з льоду викували мій меч. Вони й дали мені силу. Завдяки купелі у талій воді з підземного снігу я можу витримувати страшний холод. А сам меч настільки холодний, що обпікає будь-кого, крім мене.
Вони пройшли у двері, а сонце услід їм засипало балкон списами свого проміння. Починався день. І був би він прекрасним, якби ніхто цього дня не тримав зброї в руках і не плекав думки про майбутні кровопролиття.
59
Деякий час вона сиділа нерухомо. Голод знесилив молоде тіло, втома зробила його млявим і неслухняним. Поволі зникала надія, а болота все не закінчувались. Гнила вода місцями вже переливалася через бруківку Єдиної Дороги, і шапки моху вростали в кремовий камінь. Ніхто не очищав тут дороги, нікого, мабуть, тут і не було. Хто зміг би вижити в цих трясовинах, крім водяних потвор?