Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес
- Автор: Макбрайд Джеремі
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: К.І.С.
- Жанр: право
Электронная книга - «Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес». Краткое содержание книги:
Для цього наведено витяги з ключових рішень Європейського Суду з прав людини та колишньої Європейської комісії з прав людини стосовно скарг щодо порушень, передбачених Конвенцією прав і свобод, а також щодо порушень, допущених у ході процедур оскарження та інших пов'язаних з кримінальним провадженням процедур.
Витяги з практики Європейського суду важливі не тільки тому, що текст Конвенції сам по собі є дуже загальним для визначення сфери застосування, яку охоплюють її положення, а й тому, що обставини вибраних справ дають уявлення про можливі варіанти застосування згаданих вимог у конкретних ситуаціях.
d. Нерозумний
«Мюллер проти Франції» (Muller v France), 21802/93, 17 березня 1997 року.
48. ... Хоча об’єднання різних проваджень було, безперечно, необхідне для належного здійснення правосуддя, послідовна заміна судді — першого через рік після початку розслідування, а інших двох після того, як воно вже тривало два роки, — сприяла сповільненню розслідування; ба більше, цей факт визнали національні суди ... Судові органи діяли не так швидко, як належало, хоча заявник однозначно визнав злочини, як тільки почалося розслідування . і надалі не подавав жодних клопотань, які могли б сповільнити його хід. Строк, впродовж якого пан Мюллер перебував у запобіжному ув’язненні, перевищив «розумний», передбачений пунктом 3 статті 5 ...
«Лабіта проти Італії» (Labita v Italy) [GC], 26772/95, 6 квітня 2000 року.
163. Суд відзначає, що підстави для відповідних рішень були обґрунтованими, принаймні на початку, хоча так само були дуже загального характеру. Органи судової влади посилалися на ув’язнених в цілому й згадували про характер злочину не більш як абстрактно. Вони не вказали на якісь чинники, що доводили б наявність ризиків, на які вони посилаються, і не встановили того, що заявник, якого раніше не притягали до кримінальної відповідальності й чия роль в організації мафіозного типу була, як казали, незначною (прокурор у цій справі просив трирічного строку покарання), становив собою небезпеку. Був знехтуваний і той факт, що обвинувачення проти заявника спиралися на докази, які з часом ставали все менш переконливими.
164. Суд, відповідно, вважає, що підстави, наведені в оспорюваних рішеннях, не були достатніми для обґрунтування попереднього ув’язнення заявника протягом 2 років і 7 місяців.
165. Отже, розглядуване попереднє ув’язнення порушувало пункт 3 статті 5 Конвенції.
«Пунцельт проти Чехії» (Punzelt v Czech Republic), 31315/96, 25 квітня 2000 року.
78. Що ж до того, як національні органи влади розглядали справу, то Суд, зокрема, зазначає, що з моменту обвинувального висновку і слухання в міському суді 28 червня 1994 року минуло понад вісім місяців. Сам по собі такий період не видається надмірним, оскільки впродовж цього часу міському судові довелося розглянути кілька клопотань про прийняття додаткових доказів, які заявник подав, попри те, що в кінці слідства він прямо заявив, що не має ніяких інших запитів.
79. Однак згодом міський суд відклав три інші слухання, аби дати можливість прийняти додаткові докази. В результаті, своє перше рішення він ухвалив ще через півроку.
80. Згодом касаційний суд скасував рішення від 10 січня 1995 року на тій підставі, що міський суд не встановив або не розглянув всі значущі обставини справи, що він помилково застосував норму закону і що його рішення було нечітким. Попри втручання Верховного суду з метою прискорити судовий розгляд, міський суд постановив своє друге рішення аж 16 січня 1996 року, тобто через десять місяців після того, як скасовано його перший вирок.
81. За цих обставин Суд робить висновок, що судове провадження у справі не виявляло ознак «особливої ретельності».
82. Отже, пункт 3 статті 5 Конвенції порушено внаслідок тривалого попереднього ув’язнення заявника.
«Адам’як проти Польщі» (Adamiak v Poland), 20758/03,19 грудня 2006 року.
33. Суд зауважує, що в цій справі судові органи виправдали продовження терміну перебування під вартою характером правопорушення, суворістю належного за такий злочин покарання, складністю справи, ризиком втечі та перешкоджання належному здійсненню правосуддя.
34. Європейський суд вважає, що на початку цих доводів може бути достатньо для виправдання позбавлення волі. Однак з плином часу вони неминуче втрачають свою релевантність, і лише справді виняткові доводи здатні переконати Суд в тому, що тривале позбавлення свободи (приблизно п’ять років) може бути виправдане з огляду на пункт 3 статті 5.
35. Суд не знайшов жодного подібного доводу і визнає, що національні судові інстанції відхилили клопотання про звільнення заявника та продовжували термін перебування його під вартою в основному на підставі тих же самих доводів, які були зазначені вище. Суд, крім того, зазначає, що впродовж усього судового процесу судді мотивували свої рішення складним характером справи, передовсім підкреслюючи суворість очікуваного покарання з огляду на характер правопорушення, в якому обвинувачували заявника.
36. З огляду на це, Суд нагадує, що в світлі вже встановленої практики Європейського суду наявність серйозних підозр щодо участі у вчиненні тяжкого правопорушення та перспективи ухвалення вироку про значну міру покарання самі по собі не можуть служити виправданням тривалого попереднього ув’язнення.