Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес
- Автор: Макбрайд Джеремі
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: К.І.С.
- Жанр: право
Электронная книга - «Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес». Краткое содержание книги:
Для цього наведено витяги з ключових рішень Європейського Суду з прав людини та колишньої Європейської комісії з прав людини стосовно скарг щодо порушень, передбачених Конвенцією прав і свобод, а також щодо порушень, допущених у ході процедур оскарження та інших пов'язаних з кримінальним провадженням процедур.
Витяги з практики Європейського суду важливі не тільки тому, що текст Конвенції сам по собі є дуже загальним для визначення сфери застосування, яку охоплюють її положення, а й тому, що обставини вибраних справ дають уявлення про можливі варіанти застосування згаданих вимог у конкретних ситуаціях.
Хоч би там як, було б достатньо, якби прокурор зібрав свідчення членів сім’ї заявника, щоб перевірити «захисний» характер представлених йому обвинувачень, з огляду на те, що ці свідчення, які були передані до Європейського суду, видаються щирими, достовірними та відповідними.
29. Однак подібної перевірки не здійснено і сумніви, які були порушені в цій справі, не були розвіяні розслідуванням, яке прокурор завершив через п’ять днів. Прийнявши беззастережно надану поліційними органами інформацію... цей суддя ухвалив рішення про те, що всупереч інформації заявника в стверджуваному інциденті не брав участі жоден із представників державних служб.
Водночас подібний висновок не витримує аналізу, оскільки в цілях проведення обов’язкового розслідування, якого вимагає стаття 8, ... на «захищеність» має претендувати саме скарга з посиланням на заборонені дії, а не обов’язково зроблена жертвою помилкова чи істинна оцінка ідентифікації «підозрюваних винуватців». З цього випливає, що оскільки до прокуратури надійшло належно оформлене звернення, саме прокуратура міста Каршияка повинна була дослідити пов’язані зі скаргою обставини, і це є свідченням того, чи було насправді бажання з’ясувати факти, щоб потім встановити «справжніх» винуватців.
30. Отже, Суд вважає, що заявник може претендувати на статус жертви, яку позбавлено права на повагу до житла.
«Імакаєва проти Росії» (Imakayeva v Russia), 7615/02, 9 листопада 2006 року.
187. Суд відзначає, що під час обшуку заявниці не пред’явили ордера на обшук та не надали інформації про те, що саме шукали. Окрім цього, як видно, такого ордера взагалі не видано ні до, ні після обшуку — як видається, через те, що сили безпеки діяли в ситуації, що вимагала негайного розв'язання. Уряд не повідомив подробиць щодо причин обшуку, не запропонував посилань на законність його підстав і не з’ясував процесуальну значущість відповідних дій. Уряд не представив інформації про те, які речі були вилучені в будинку Імакаєвих, оскільки стверджувалось, що вони були знищені. Отже, очевидно, що протоколювання або огляду вилучених речей не виконано. Розписка, складена військовим офіцером, який не вказав ні свого справжнього імені чи звання, ні навіть державного органу, який він представляв, і в якій згадано про «сумку з документами і коробкою дискет» ..., є єдиним документом про проведений обшук.
188. Посилання уряду на Закон «Про боротьбу з тероризмом» не може замінити окремого ордера на проведення обшуку, у якому вказують об’єкт і межі обшуку і який складають на підставі відповідних нормативно-правових актів або до обшуку, або після нього. Положення зазначеного Закону не слід тлумачити так, щоб створити для сил безпеки виняток на невизначений період й без чітких меж щодо будь-яких обмежень особистих прав. Застосовність таких норм у цій справі викликає ще більші сумніви, якщо зважити на те, що уряд не пояснив ні заявниці, ні цьому Суду, яка контртерористична операція здійснювалася 2 червня 2002 року в селищі Нові Атаги, який орган її проводив, з якою метою тощо. Окрім того, Суд зауважує, що понад два роки після розглянутих подій різні органи влади взагалі заперечували проведення такої операції. Суд вражений такою безвідповідальністю чи небажанням взяти на себе пряму відповідальність з боку посадових осіб, причетних до подій цієї справи.
189. Отже, Суд уважає, що обшук і вилучення в цій справі були проведені без санкції або належних гарантій. За таких обставин, Суд доходить висновку про те, що розглянуте втручання не було «передбачене законом» і тому порушено Статтю 8 Конвенції.
«Смірнов проти Росії» (Smirnov v Russia), 71362/01, 7 червня 2007 року.
46. ... самому заявникові не висунули обвинувачень, і його не підозрювали у вчиненні правопорушення або протиправних дій. З іншого боку, заявник надав документи, у яких йшлося про те, що в різний час він представляв інтереси чотирьох осіб у кримінальній справі № 7806, в зв’язку з якою й було ухвалене рішення про проведення обшуку. За цих обставин Суд особливо непокоїть той факт, що в момент прийняття постанови про проведення обшуку в квартирі заявника ніяких застережень щодо захисту матеріалів, які мають стосунок до адвокатської таємниці, не зробили.
47. Ордер на обшук містив досить широкі формулювання й загальне посилання на «будь-які предмети або документи, що можуть становити інтерес для розслідування кримінальної справи № [no. 7806]», без усяких обмежень. Постанова про проведення обшуку не містила інформації щодо розслідування кримінальної справи, причин обшуку й того, чому він може сприяти одержанню предметів і документів, що «становлять інтерес» для розслідування кримінальної справи. Тільки після того, як міліція увійшла в квартиру заявника, останньому запропонували «добровільно видати документи, що стосуються акціонерного товариства Т. та федеральної промислової групи Р.». Однак ні ордер, ні усні заяви міліції не містили вказівок на те, чому документи, що стосуються ділових питань двох цих компаній, у яких заявник не обіймав ніякої посади, мали б бути виявлені в його квартирі. Наступний (ex post factum) судовий розгляд не заповнив прогалини в обґрунтованості ухвалення постанови про проведення обшуку. Октябрський суд обмежився в своїй ухвалі щодо обґрунтованості постанови про обшук посиланням на чотири зазначені документи та низку інших неназваних матеріалів, не наводячи опису їхнього змісту ... суд не дав якихось вказівок щодо важливості матеріалів, на які він посилається, ба більше, два з цих чотирьох документів з’явилися вже після проведення обшуку. Тому Суд доходить висновку, що національні органи влади знехтували своїм зобов’язанням навести «важливі й достатні» мотиви для видання ордера на обшук.