Нетопир
- Автор: Несбё Ю
- Серия: harry hole #1
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5619-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Нетопир». Краткое содержание книги:
У Сіднеї жорстоко вбито молоду норвежку Інгер Холтер. Для розслідування цього злочину на допомогу австралійським поліцейським приїздить детектив із Осло Харрі Холе. В Австралії на нього чекає багато несподіванок. Тут він зустрічає й втрачає друзів і кохання. А пошуки вбивці, подібного до страшного змія Буббура з легенди австралійських аборигенів, перетворилися для нього на смертельний бій із загадковим ворогом.
— Вночі тут так спокійно, — сказала Бірґіта. — Так тихо. Глянь!
Вона навела ліхтарик на скляну стіну, за якою зі свого укриття випірнула рудувато-жовта мурена і вищирила дрібні гострі зубки. Потім ліхтарик висвітив двох плямистих скатів, які, ніби у сповільненій зйомці, пливли за зеленим склом.
— Краса, правда? — з блиском в очах прошепотіла Бірґіта. — Як балет без музики.
Харрі здалося, ніби він йде по дортуару. Не було чути нічого, крім їхніх кроків і рівномірного тихого булькання акваріумів.
Бірґіта зупинилася біля однієї із скляних стін.
— А тут у нас живе saltie[55] Матильда з Квінсленда. — У світлі ліхтарика з’явилося сухе дерево, що лежало в штучному руслі річки. У загаті поруч плавала колода.
— А що таке «saltie»? — Харрі спробував відшукати поглядом яку-небудь живу істоту.
Колода розплющила зелені блискучі очі.
— Це крокодил, який живе в солоній воді. На відміну від freshie,[56] який живиться головним чином рибою і якого не варто побоюватись.
— A saltie?
— А от його побоюватися варто. Багато так званих небезпечних хижаків нападають на людей, лише коли відчувають загрозу або бачать, що ти вторгаєшся на їхню територію. A saltie — проста, нелукава душа. Йому просто потрібне твоє тіло. На північних болотах Австралії крокодили щороку вбивають по кілька людей.
Харрі припав до скла.
— А це не викликає… е-е… антипатії? Подекуди в Індії винищили тигрів, бо ті жерли маленьких дітей. А цих людожерів чому не знищили?
— В Австралії до крокодилів ставлення, як до автокатастроф. Ну майже. Якщо ти проклав дорогу, будь готовий, що хтось на ній загине, хіба ж не так? І з крокодилами те ж саме. Вони просто їдять людей.
Харрі пересмикнуло. Матильда знову заплющила очі — так самісінько, як і на «порші» ховаються фари. І найменші жмури на воді не виказували двох тонн м’язів, зубів і злості, прихованих у цій колоді.
— Ходім далі, — запропонував Харрі.
— А ось і містер Бін, — ліхтарик Бірґіти вказав на пласку буру рибину. — Вайло-скат — так ми в барі називаємо Алекса, того, якого Інґер прозвала містером Біном.
— А чому «скат»?
— Не знаю. Коли я влаштувалася на роботу, його так уже називали.
— Мгу, ну й кличка. Ця риба полюбляє лежати на дні?
— Так, і тому, коли ти купаєшся, треба бути обережнішим. Він дуже отруйний і випускає отруту, як тільки на нього наступиш.
Крученими сходами вони спустилися до резервуарів.
— Узагалі резервуари — не зовсім акваріуми. Це просто відгороджений шматок затоки Порт-Джексон, — сказала Бірґіта.
Із стелі зеленуватими хвилями струміло тьмяне світло. Хвилясті смужки ковзали по обличчю й тілу Бірґіти, і Харрі здавалося, що вони стоять під світляною кулею на дискотеці. Бірґіта спрямувала ліхтарик угору — і лише тут Харрі зрозумів, що вода скрізь. Вони просто в скляному тунелі в морі, а світло йде зовні, фільтруючись крізь товщу води. Поруч майнула велика тінь, і Харрі здригнувся від несподіванки. Бірґіта тихо засміялася і посвітила ліхтариком на величезного довгохвостого ската, що пропливав мимо.
— Mobulidae,[57] — сказала вона. — Морський диявол.
— Такий величезний! — прошепотів Харрі.
Весь скат був однією великою хвилею, і Харрі від його вигляду почало хилити в сон. Скат повернувся, махнув на прощання хвостом і чорною примарою зник у темряві підводного світу.
Вони всілися просто долі, Бірґіта дістала з рюкзака ковдру, два келихи, стеаринову свічку і пляшку червоного вина без етикетки. Дарунок від друга з виноробні в Хантер-Веллі, пояснила вона, витягуючи корок. Потім вони лежали поруч на ковдрі і дивились у воду над головою.
Здавалося, світ вивернули догори сподом. У морі, як у небі, пурхали риби всіх кольорів веселки та інші химерні істоти, що ніби вирвалися з чиєїсь фантазії. Просто над ними, перебираючи тонкими тремтливими плавниками, завмерла блискуча синя риба з округлою здивованою мордою.
— Хіба не прекрасно без поспіху спостерігати їхнє життя? — шепнула Бірґіта. — Відчуваєш, як вони зупиняють час? — Вона поклала Харрі на горло холодну долоню. — Відчуваєш, як перестає битися твоє серце?
Харрі проковтнув слину.
— Я б не проти, аби час уповільнився. Зараз, — сказав він. — На кілька днів.
Бірґіта стисла його горло:
— Не говори про це.
— Іноді я думаю: «А ти не такий вже й дурень, Харрі». Наприклад, я помітив, що Ендрю говорив про аборигенів «вони» — завжди в третій особі. Отже багато що про нього я знав і до того, як Тувумба розповів мені подробиці його життя. Я майже напевно знав, що Ендрю виріс не серед «своїх», що він не належить якомусь місцю, а розглядає речі ніби збоку. Як ми зараз — лежимо і дивимося на світ, самі не беручи в ньому участі. А після розмови з Тувумбою я зрозумів ще, що від природи Ендрю не було дано гордості за свій народ. І він намагається сам її створити. Спочатку я вирішив, ніби йому соромно за своїх братів, а тепер зрозумів — соромно йому за самого себе.
55
Солоний (англ.).
56
Прісний (англ.).
57
Родина рогачевих скатів (лат.), до якої належить найбільший скат, — манта, або гігантський морський диявол.