Нетопир

Тувумба сидів, трохи відхилившись на спинку стільця, і говорив тихо і спокійно, не зводячи очей з Харрі.

— Решта звірів посміялися з неї і сказали, що для того, щоб перемогти Мунґунґалі, потрібний хто-небудь більший і сильніший.

«Почекайте, ось побачите», — з цими словами Оуюбулуй поповзла в лігво вождя ігуан. Привітавши величезне чудовисько, вона сказала, що вона всього лише маленька і несмачна змійка, яка шукає, де б сховатися від злих і недобрих звірів.

«Головне — не заважай мені, бо сама пошкодуєш», — відповів Мунґунґалі і більше не звертав на неї уваги.

На ранок Мунґунґалі вирушив на полювання, а Оуюбулуй тихо поповзла за ним. Біля багаття сидів мандрівник. Він і оком не змигнув, як Мунґунґалі стрибнув на нього й одним ударом пробив йому голову. Потім вождь ігуан закинув здобич на спину і потягнув у лігво. У лігві він відклав мішок з отрутою набік і почав жерти свіжу чоловічину. Блискавкою кинулася Оуюбулуй до мішка, схопила його і зникла в кущах. Мунґунґалі погнався за нею, але не зміг знайти маленької змії. Коли Оуюбулуй повернулася, звірі як і раніше сиділи і радилися.

«Дивіться!» — гукнула чорна змія і широко розкрила пащу, аби всім було видно мішок з отрутою. Звірі, скупчившись довкола, почали дякувати їй за те, що вона врятувала їх від Мунґунґалі. Коли всі розійшлися, до Оуюбулуй підійшов Кенгуру і сказав, що потрібно викинути отруту в річку, щоб усім у майбутньому жилося спокійно. У відповідь Оуюбулуй укусила Кенгуру, і той, паралізований, упав на землю.

«Ви завжди ставилися до мене зневажливо, тепер моя черга, — сказала Оуюбулуй помираючому Кенгуру. — Поки у мене є ця отрута, ви до мене не підійдете. Інші звірі не знатимуть, що я залишила отруту собі. Хай думають, що я, Оуюбулуй, — їхня рятівниця і захисниця, а я спокійно мститиму вам, одному за одним». — Потім вона скинула Кенгуру в річку, і той потонув. А чорна змія поповзла в кущі. І досі сидить там. У кущах.