Пригоди. Подорожі. Фантастика - 89
- Автор: Боплан Левассер Де, Кузнецов Олександр
- Серия: Пригоди. Подорожі. Фантастика #89
- Год: 1989
- Язык: украинский
- ISBN: 5-7720-0243-0
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 89». Краткое содержание книги:
Та ось незнайомець невловимо швидким рухом здіймає великого лука. Свиснула стріла й пробила крило орла; той люто засичав і кинувся до нового супротивника, але важка сучкувата довбня страшним ударом перекинула його на спину. Незнайомець заніс довбню для нового удару, орел сахнувся вбік, але марно. Хряснула голова, й, розкинувши крила, біомех завмер.
Невідомий відкинув довбню й обіруч вхопився за ланцюг. Страшно напружилися м’язи, набрякли жили. Не роздумуючи, Прометей також напрягся з усієї сили. Із гучним дзвоном лопнув ланцюг. Один, другий, третій, четвертий…
Титан сам вирвав сталевий стрижень з грудей і вперше за стільки років сів і почав розминати руки. А поруч на високому камені вмостився невідомий. Ні, він явно не титан. Я уважно розглядаю його. Ні, таки не титан. Перше, що в його зовнішності впадає в око — це страшенна сила. А втім, і Прометеєві її не бракує, але який контраст між довершеністю ліній титана й оцим чоловіком! Весь його одяг — витерта лев’яча шкура. Обвітрене землисте обличчя, круті горби м’язів, товсті канати вен. Глибокий рубець на грудях, на спині паралельні борозни, ніби від пазурів лева, шрами на ногах, руках, животі. Здоровенна голова заросла чуприною, сторчма стоїть кучерява руда борода. Лоб високий, великі надбрівні дуги, масивні щелепи, глибоко посаджені, маленькі сірі очі.
Розім’явши руки, Прометей звернувся до незнайомця:
— Хто ти?
Той ударив у лункі груди здоровенним кулаком!
— Геракл!
— Чим віддячити тобі, Геракле?
— Я не за дяку… Я ж знаю тебе, Прометею. Я обіцяв передати тобі привіт… Обіцяв братові твоєму, Атланту. От і виконав обіцянку. Не треба мені дяки. А втім… Подаруй мені свої ланцюги.
— Бери. Але навіщо?
Геракл швидко зібрав ланцюги, перекинув через плече.
— Як це — навіщо? У нас у Фівах залізо — рідкість. Стільки заліза, такого заліза — багатство!
— Багатство? Ага, розумію… Любиш багатство? — примружився Прометей.
— Чхати мені на багатство. Просто з твоїх ланцюгів ї можна виготовити зброю для цілого війська!
— Так, зброя тобі знадобиться, тільки ось… чи допоможе? Адже ти прогнівив самого Зевса!
— Чхати на Зевса, — тут-таки озвався Геракл. — І на гнів його теж!
— Чхати на Зевса?! — здивовано звів брови Прометей. Видно, якесь питання доймало його. — Хто ж ти, Геракле? Гігант? Титан? Бог?
Ви коли-небудь бачили, як усміхається тигр? Ось така і усмішка з’явилася на Геракловому обличчі.
— Титан? Бог? Та ні, я Геракл. Я людина.
— Повтори… Ще повтори…
— Я — людина!..
Немов після тривалого, глибокого сну піднявся я зі снігу й зразу потрапив в обійми Сурена.
— Живий? Ти ба, живий! Я так і знав, я всім казав — шукати треба! Десять діб, ну, майже десять — і не обморозився! На своїх ногах стоїть! Титан! Власов! Феномен! Як? Як тобі вдалося?…
— Розповім, Сурене. Все розповім…
Володимир Сорока
СВАРКА
Люсін приплентався додому о пів на одинадцяту.
— Де був? — голосно запитала дружина.
— Забув! — дотепно відповів Люсін.
— Так-так, — чомусь навіть не посміхнулася жінка і зникла в кімнаті.
Люсіну стало зрозуміло, що вечерю доведеться готувати самому, і він посунув на кухню. З відразою ковтаючи витвори свого кулінарного мистецтва, він подумав, що востаннє з’явився додому так пізно. Але ж були обставини — грандіозний вечір у Миколи. Не йти туди він аж ніяк не міг. Ну, не зателефонував, закрутився. З ким не трапляється. Хіба ж це злочин?
Люсін піднявся з-за столу і замислився — мити посуд чи не мити? Краще не мити, вирішив він. Хай вона прокинеться вранці й побачить цей посуд як докір, як нагадування про зіпсований вечір.
Потому він уявив собі, як пірне зараз у теплу постіль, і задоволено позіхнув.
Але спати довелося на розкладачці на балконі. Люсін там довго крутився з боку на бік і думав над тим, як поставити жінок на місце.
Вранці Люсін спізнився на службу, за що й одержав сувору догану.
Люсін з’явився додому о пів на одинадцяту.
— Де був? — спитала жінка.
— Гуляв, — грубо відповів Люсін.
— Грубощі можуть вилізти тобі боком, — кинула жінка і зникла в кімнаті.
Люсін пішов на кухню. “Хвала богові, електронну кухню маємо”, — подумав він. Але чи то кухня у цей час саме переходила на режим відпочинку, чи Люсін не так як треба склав програму, тільки замість їжі Люсіну довелося ковтати якусь гидоту. Та голод, звісно, не тітка. Проклинаючи автоматичну куховарку, Люсін пішов виносити сміття. Коли вже повернувся, згадав, що в квартирі є для цього спеціальний автомат. Як він міг про це забути?!
— Ти ба, вопа мене бойкотує! — пробурчав Люсін і пішов спати. Спочатку він мав намір повернутися і зробити жінці якусь капость, але вчасно згадав, що в будинку безліч автоматів, які швидко ліквідують будь-яку капость.
— Геть звідси! — спокійно мовила жінка, коли він зазирнув до спальні.
— Та…
— Лю! — зразу ж гукнула жінка.
Лю, роботесса, що мала голос ведучої популярної програми, дала йому стусана, і Люсін пішов спати до іншої кімнати. Заснув не одразу. Довго обмірковував проблеми роботизації та емансипації жінок і дійшов висновку, то й те й інше жахливо.
Вранці Люсін спізнився на роботу. А оскільки на роботі проходив рейд “Покласти край запізненням на порозі XXII віку!”, то Люсіна позбавили преміальних.
Люсін прийшов додому пізно.
— Де був? — спитала жінка.
— У музеї. Пляшки оглядали з-під пива, — відповів Люсін і аж тоді зрозумів, що музеї в цей час не працюють.
— Гаразд, — тільки й сказала жінка і зникла в кімнаті.
Над спальнею замиготів напис “Спати”. Роботи заметушилися по квартирі. Люсін помітив, що вони готують лише одну постіль. Він пішов на кухню. Куховарка-роботесса мала ось-ось відключитися. Але, зглянувшись на Люсіна, тицьнула йому під ніс щось на зразок яєчні. Згодом він покликав роботів і наказав стелити собі ліжко. Але вони не встигли виконати його доручення, і всі разом відключилися. Довелося Люсіну спати на підлозі. Всеньку ніч він розмірковував про жінок, про роботів, які невчасно відключаються, про сучасне автоматизоване суспільство, яке не в змозі укоськати тих жінок.
Зранку Люсін спізнився на службу. Начальник наказав дати йому середню дозу високої напруги. Люсін приходив до тями біля двох годин. Першими його словами було: “Я їй покажу!”
Робот ЛСН типу Ч повернувся додому пізно. Його жінка, привабливого вигляду роботесса ЛСН типу Ж, зустріла чоловіка непривітно:
— Де був?
— Працював.
— Ці казки розповідатимеш у програмі “Для наших маленьких металевих слухачів”. Негідник!
Жінка пішла спати.
ЛСН типу Ч обнишпорив у кухні кожний куточок, але не знайшов ні краплини бензину. Довелося вдовольнитися кухлем мазуту.
Потім він зазирнув у спальню:
— Пробач!
— А дзуськи! Шуруй у сусідній відсік. Там спочинеш і перезарядишся.
У сусідньому відсіку була зіпсована система перезарядки. ЛСН намучився з нею. За цей час віп встиг поміркувати багато про що. “Завтра ж дам дружині доброго прочухана!” — вирішив ЛСН.
Назавтра він спізнився на службу. Це було неприпустимо. Його розібрали і здали в брухт.
Емансипацію жінок було завершено. Наближалась ера емансипації чоловіків.
Приймальна комісія складалася з відомих інженерів, котрі самі створили не одну сотню світів. До зали увійшов молодий чоловік.
— Ваше прізвище? — запитав головуючий.
— Саваоф.
— Що ж, розглянемо ваш доробок.
Саваоф працював над цією планетою дуже довго. Віл виліпив її з біомаси, потім засадив рослинами. Він був великим художником. Примхливі форми тих придуманих ним рослин давали йому справжню естетичну насолоду.