Гола економіка. Викриття нудної науки

Іншими словами, середньостатистичний американець у п’ять разів багатший, ніж 1940 року. Як це могло статися? Відповідь шукайте у розділі 5 — ми стали продуктивнішими. День не став довшим, однак те, що ми можемо зробити за ці двадцять чотири години, суттєво змінилося. Федеральний резервний банк Далласу запропонував новий спосіб виразити наш економічний прогрес за ХХ століття: порівняти, як довго треба було працювати в 2000 році, щоб купити базові товари, з тим, як це мало бути у 1900 році. Офіційні особи Далласького банку пояснюють: «Щоб заробити гроші, треба затратити час, тож коли ми йдемо на закупи, то насправді платимо часом. Реальна вартість життя не вимірюється доларами й центами, а годинами й хвилинами, що ми повинні пропрацювати, щоб жити»[182].

Ось як воно виглядає: пара панчіх коштувала 25 центів у 1900 році. Звичайно, середня зарплатня була 14,8 цента за годину, тож реальна вартість панчіх на початку ХХ століття була одна година і сорок одна хвилина роботи для середньостатистичного американця. Якщо ви підете до сучасного універмагу, то виявиться, що шкарпетки (або панчохи) здаватимуться дорожчими, ніж у 1900 році, однак це не так. До 2000 року ціни піднімалися, однак і наша зарплатня піднімалася ще швидше. Панчохи у 2000 році коштували близько чотирьох доларів, тоді як середня зарплатня в Америці була понад 13 доларів за годину. У результаті пара панчіх коштувала середньостатистичному працівникові лише вісімнадцять хвилин роботи, що значно менше, ніж година і сорок одна хвилина століття назад.

Те саме стосується і більшості товарів за найбільший період часу. Якщо ваша бабуся скаржиться, що курча коштує сьогодні більше, ніж тоді, коли вона була ще дитиною, вона має рацію лише в суто технічному сенсі. Ціна трифунтового курчати дійсно підскочила з 1,23 долара в 1919 році до 3,86 у 2009. Однак бабусі нема чого скаржитися. «Робочий час», необхідний, щоб заробити гроші на курча, суттєво скоротився. 1919 року середньостатистичний працівник витрачав дві години тридцять сім хвилин, щоб заробити гроші на одне курча (і, гадаю, ще принаймні сорок п’ять хвилин, щоб заробити на картопляне пюре). Коротше, ви мусили працювати увесь ранок, щоб заробити собі обід. Як довго треба працювати сьогодні, щоб «заробити» курча? Менше тринадцяти хвилин. Відкиньте один особистий телефонний дзвінок, і ви отримали недільний обід, про який піклувалися. Відкладіть на деякий час блукання по Інтернету, і зможете, мабуть, нагодувати й сусідів.

Пам’ятаєте часи, коли було незвично, навіть трохи вражаюче бачити когось із мобільним телефоном у ресторані? (Ну, гаразд, це було зовсім недовго, однак мобільні телефони справді були ознакою приналежності до вищих кіл в середині 1980-х.) Нема чого дивуватися: купити в той час мобільник обходилося середньостатистичному американцеві у близько 456 годин роботи. Через майже тридцять років мобільні телефони дратують своєю музикою, значною мірою тому, що в кожного вони є. Причина того, що кожен має мобільника, — нині він обходиться лише в дев’ять годин роботи для середньостатистичного працівника, тобто на 98 % дешевше, ніж двадцять років тому.

Ми сприймаємо цей матеріальний прогрес як сам собою зрозумілий, але ми не повинні цього робити. Швидке зростання стандартів життя не стало нормою за всю історію. Роберт Лукас-молодший, Нобелівський лауреат 1995 року за численні праці в галузі макроекономіки, стверджував, що навіть у найбагатших країнах явище стабільного зростання стандартів життя спостерігається лише кілька останніх століть. Інші економісти дійшли висновку, що темп зростання ВВП на душу населення в Європі між 500 і 1500 роками був фактично нульовий[183]. Вони не називають це темними віками просто так.

Слід також прояснити, що означає для країни бути бідною за глобальними стандартами на початку ХХІ століття. Як я вже зазначав, Індія має ВВП на душу населення 2 900 доларів. Однак давайте переведемо це в щось більше, ніж просто цифри. У сучасній Індії налічується понад 100 тисяч захворювань на хворобу Гансена, більш відому у світі як проказа. Проказа — це заразна хвороба, що вражає тканини і нерви тіла, залишаючи жахливі рубці й деформації кінцівок. Вражає у цій хворобі те, що вона легко виліковна і в разі ранньої діагностики людина повністю відновлюється. Скільки ж коштує лікування прокази? Одна доза вартістю три долари лікує середньої тяжкості випадки, а схема з трьох антибіотиків за 20 доларів лікує тяжчі випадки. Всесвітня організація охорони здоров’я навіть надає ці ліки безкоштовно, однак ін­фраструктура охорони здоров’я в Індії недостатньо розвинена, щоб виявляти заражених і давати їм лікування, якого вони потребують[184].