Гола економіка. Викриття нудної науки

Організація Об’єднаних Націй розробила Індекс людського розвит­ку (ІЛР) як ширший показник національного економічного добробуту. ІЛР містить у собі ВВП як одну зі складових, однак додає вимірювання тривалості життя, письменність і рівень освіченості. Сполучені Штати опинилися на тринадцятому місці у звіті 2009 року; Норвегія була на першому місці, за нею — Австралія та Ісландія. ІЛР — хороший інструмент для оцінки прогресу в країнах, що розвиваються, однак менше розповідає нам про загальний добробут багатих країн, де тривалість життя, письменність і рівень освіченості вже відносно високі.

Найефективнішим запереченням проти ВВП може просто бути те, що він є недосконалою мірою того, наскільки благополучними ми відчуваємо самі себе. Економічна наука пропонує надто тавтологічний погляд на щастя: те, що ми робимо, має приносити нам відчуття щастя, інакше ми не будемо щасливі. Подібним чином, коли ми стаємо багатшими, це приносить нам задоволення, бо ми можемо робити й мати більше речей, якими насолоджуємося. Однак результати опитувань засвідчують нам дещо інше. Пам’ятаєте той різкий ріст у 1990-х роках? Не схоже, що наша психіка різко поліпшилася від того. Фактично період зростання реальних доходів з 1970 по 1999 рік збігся зі зниженням числа тих, що визначали себе «дуже щасливими», з 36 до 29 %[186]. Економісти із запізненням почали досліджувати це явище, хоча й у свій переважно кількісний спосіб. Наприклад, економісти Девід Бленчфлауер і Ендрю Освальд, економісти з Коледжу Дартмут і Університету Ворвік, відповідно, виявили, що тривалий шлюб еквівалентний 100 тисячам доларів, оскільки одружені повідомляють, що вони настільки ж щасливі в середньому, як і ті, хто розлучається (і не одружується знову), і дохід яких становить 100 тисяч доларів на рік і вище. Тож, лягаючи цієї ночі в ліжко зі своєю дружиною (чи чоловіком), не забудьте сказати, що ви не кинете її (його) ні за які гроші, якщо вони будуть меншими, ніж 100 тисяч доларів на рік.

Деякі економісти досліджують щастя прямо, прохаючи респондентів вести щоденники, в яких вони записуватимуть усе, що роблять у різний час, і чи приносить це їм задоволення. Не дивно, що «інтимні стосунки» очолюють цей перелік у графі «позитивні заходи», а ранкова поїздка на роботу міститься в самому низу, нижче, ніж приготування їжі, прибирання будинку, повернення додому ввечері й таке інше[187]. Це нетривіальні результати, оскільки вони можуть висвітлити, як індивіди визначають, що вони щасливі, коли насправді такими не є. (Так, ви маєте побачити тут вплив економістів-біхевіоралістів.) Наприклад, той дов­гий шлях на роботу може виявитися не вартим вигід, отриманих при цьому (зазвичай більший будинок і вища зарплатня). Неприємна не лише сама дорога, але й часто значні витрати можливостей на неї: менше часу на соціалізацію, фізичні вправи чи відпочинок, — усе, що вважається вельми приємними видами діяльності. Водночас ми швидко звикаємо до вигід від тих товарів, яких ми раніше прагнули (як-от звички приймати гарячу ванну), тоді як щастя, викликане подіями (сімейна відпустка і тривалі спогади про неї), значно тривкіше. Журнал The Economist підсумовує проведені дослідження таким чином: «Загалом економічні арбітри смаку рекомендують “враження” замість товарів, приємні події замість пам’ятних дрібничок, дію замість володіння»[188].