Непрохані

1792 — Ванкувер і його команда вступають у П’юджет-Саунд, 1851 — права на землю заявляє група Денні, Місцеві племена дуваміш і сакваміш забезпечили поселенців їжею під час суворої зими 1851–1852 років. На той час вони могли б уже вивчити урок про білих, але, видно, ті індіанці були не вельми розумні. Принаймні вождь Сієтл володів мудрістю багатьох життів і запросив Дока Мейнарда приєднатися до поселенців у 1852 році, знаючи, що той обізнаний з місцевими звичаями і таємницями і допоможе зберегти цілісність цього особливого місця, Мейнард обрав глинисті рівнини, на місці яких нині стоять Піонер-сквер та Інтернешенел-дистрикт, Дивний вибір, еге ж? Денні, Белл і Борен взяли скелясту місцевість поблизу бухти Еліот (нині діловий квартал, Денні-траєнгл і Беллтаун), а у жовті 1852 року прибув такий собі Генрі Єслер, який шукав місце під тартак. У грудні 1852 року заснували округ Кінґ, а у 1853 році прибув перший губернатор Території, полковник Айзек Стівенс, місією якого було вигнати звідси племена, У 1854 році Сієтл виступив з промовою, у якій підійшов до правди так близько, наскільки можна було говорити про неї вголос. Блідолиці не почули його. Блідолиці ні чорта ніколи не чують.

У 1889 місто спалахнуло. Пожежа начебто почалася в майстерні червонодеревника, хоча логічніше було би подумати, що тут просто намагалися не допустити появи постійного поселення. Проте було вже запізно. Нікому й на думку не спало, чому індіанці звали це місце Джіджіла’летк — «місце переходу», — бо всякому було очевидно, що йдеться про можливість перетнути протоку під час відливу. Те місце нікуди не ділося, воно й досі там, щедро напоєне кров'ю загиблих хазяїв.