Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів

«Марихуана менш отруйна від тютюну і м’якша від горілки», – таким ледь недбалим формулюванням Марґарет Мід, нині вже покійна перша леді американської антропології, підсумувала цей новий панівний погляд на слабкі наркотики. Інакше кажучи, коли гашиш і марихуана потрапили до індексу слабких наркотиків, їх вилучили з моторошного світу «дурманних отрут» і перенесли в невинне сусідство із тютюном та алкоголем, здійснивши цим вирішальний крок на шляху перетворення «дурманної отрути» на «засіб насолоди».

Приблизно водночас із цим новим поглядом на наркотики визріло й нове ставлення до традиційного «засобу насолоди» – тютюну, але в цілком протилежному напрямку. Якщо тенденцію наркотиків можна окреслити як експансію, то коли мова про куріння, ідеться про редукцію. На підставі численних наукових досліджень уважають доведеною шкідливість куріння для здоров’я. Ця обставина, щоправда, ще ніде не допровадила до цілковитої заборони куріння, зате позначила виразні тенденції до його обмеження. У цьому найдалі зайшли американці. У багатьох громадських місцях у США куріння заборонено. Закон уже багато років зобов’язує фірми-виробників уміщувати в рекламі виразні вказівки на шкідливість куріння для здоров’я. Соціальна й культурна стигматизація куріння найпослідовніше відбувається саме в тих колах населення, які в пошуках альтернативних форм життя відкрили для себе слабкі наркотики. Скорочення куріння та експансія споживання слабких наркотиків – це два внутрішньо пов’язаних процеси. На підставі цього можна зробити декілька висновків. Можливо, в цих процесах провіщає себе епохальна зміна в культурі насолод, подібно до тієї, що триста років тому розпочалася разом із кавою і тютюном. І якщо слабким наркотикам судилося колись стати загальнодоступними та масовими «засобами насолоди» суспільства, яке – за браком ліпшого означення – можна назвати «постіндустріальним», то в них так само можна буде простежити якісні риси цього нового суспільства, як триста років тому на прикладі споживання кави й тютюну можна було простежити новий характер ранньобуржуазного суспільства. Цю аналогію можна ще розширити. Так само, як у XVII столітті спроби заборонити каву й тютюн символізували останні баталії середньовічного світогляду (який цілком справедливо зачув у нових «засобах насолоди» модерну буржуазну динаміку), так і сьогодні ще наявні заборони наркотиків можна тлумачити як останню битву буржуазної раціональності та самодисципліни.