Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » История » Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів
Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів

Электронная книга - «Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів». Краткое содержание книги:

Книжка знаного німецького історика науки та культури Вольф­ґанґа Шивельбуша присвячена не так історії найвідоміших і найуживаніших спецій, як-от перець, чай, кава, тютюн тощо, як тому впливові цих засобів насолоди, який вони справляли протягом віків, починаючи від доби Середньовіччя, на загальний поступ людства, тому особливому місцю, яке вони посідали в культурному й економічному житті Європейського континенту. Автор зводить докупи величезну кількість фактів, подеколи зовсім невідомих, аби розгорнути цікаву історію завезених і створених в Європі «речовин насолоди», аби покликати у мандрівку хмільними середньовічними трапезними залами, першими кав’ярнями часів Реформації, будуарами іспанської аристократії, де ранками чути запах гарячого шоколаду, німецькими шинками та англійськими джин-барами, опіумними притонами та багатьма іншими місцями, де люди, збираючись, уживали ці привабливі зілля та трунки.
Для широкого кола читачів, що цікавляться глобальними питаннями розвитку людства.
ISBN 978-966-521-678-0 (Ніка-Центр)
ISBN 978-617-7192-48-9 (Видавництво Анетти Антоненко)
© Carl Hanser Verlag, München, 1980
© Переклад. Ю. Прохасько, Т. Цимбал, 2016
© Наукова редакція. Т. Цимбал, 2016
© Видавництво «Ніка-Центр», 2016
© «Видавництво Анетти Антоненко», 2016
1 ... 46 47 48 49 50 51 52 53 54 ... 58
Перейти на страницу:

Зовсім інакше, натомість, виглядає справа з іншою групою дурманів, які в інших культурах здобулися на неймовірне значення, а ось в Європі їм так ніколи й не вдалося по-справжньому прижитися. Прикметно, що німецькою вони називаються Rauschgifte (дослівно «дурманні отрути». — Пер.) — назва, яку застосовують до алкоголю хіба що його найзапекліші ідеологічні супротивники. Яке за цим криється значення, пояснює критик культури Рудольф Ґельпке, вдаючись до традиції Ніцше та Ернста Юнґера: «Уже саме вживання вислову “Rauschgift” у стосунку до більш-менш усіх дурманних середників (за винятком алкоголю) щонайвищою мірою ненаукове. Бо ж “Gift” (“отрута”) — це не та чи та речовина, адже конкретна речовина лише в певному дозуванні діє на певний організм “отруйно”. Отож одна речовина в різних дозах може знайти застосування як дурман або як отрута... Існує лише одна можливість об’єктивного виправдання поняття “Rauschgift”, і це ототожнення понять “Rausch” i “Vergiftung” (“одурманення” та “отруєння”). Хто мислить і судить так, мислить і судить принаймні чесно. Утім, тоді він мусить бути послідовним і кожне без винятку одурманення кваліфікувати як “отруєння”. Крім того, йому доведеться помістити й алкоголь на доволі почесне місце у своєму чорному списку “дурманних отрут”... Кожному європейцеві, за винятком якихось сектантів, інстинктивно здасться сміховинним, коли вино називають “отруйним дурманом”. І він таки матиме рацію: це й справді сміховинно. Проте той самий європеєць водночас не побачить нічого лихого в тому, коли внаслідок технічного озахіднення нашої планети і за допомогою якихось організацій і комісій [...] азіатам, індіанцям та іншим небілим забороняють їхні наркотики власне як “дурманні отрути”, посилаючись на якусь буцімто об’єктивну науку» (курсив в оригіналі).

Заборона Rauschgifte (опію, гашишу, марихуани, кокаїну, героїну, морфію тощо) та їх-таки легалізація в сьогоднішньому світі — явища порівняно недавні. Марно, скажімо, шукати статтю «Rauschgift» у словнику Ґримів. Це слово потрапляє в обіг щойно в ХХ столітті. Аж до кінця ХІХ сторіччя дурмани трактували й уживали за принципом laissez faire[34]. Добрим прикладом того, як великодушно й наївно їх уживали та з якими наслідками, може слугувати історія опію.

Опійний притон у лондонському Іст-Енді, близько 1870 року (дереворит Ґустава Доре)

Опій, пролетаріат і поезія

На початку ХІХ віку опій був загальнопоширеним заспокійливим і знеболювальним засобом. Його роль була близька до тієї, яку нині має аспірин. Він посідав надійне місце в домашній аптечці. Домашній лікар приписував опій частіше за будь-які інші ліки. Його можна було вільно купити в аптеках, ціна на нього була порівняно невисока. Опій уживали для подолання нервових та істеричних станів, проти неспокою перед дорогою, мігрені тощо. Либонь, найзначніше застосування він мав у соках і сиропах, які подавали дітям, щоб приспати їх. Відомі узалежнені від опію особи того століття зазвичай датують витоки цієї залежності саме своїм просякнутим опієм дитинством.

Нью-йоркські робітниці за курінням опію, кінець ХІХ століття

Проте опій посідав надійне місце не лише в домашній аптечці. Крім того, він був важливим складником життя робітничого класу. Маркс, якому належить знаний вислів про «релігію як опій для народу», прекрасно знав, що в ті часи народ і справді вживав опій: «Як у фабричних, так і в землеробських округах Англії споживання опіуму дорослими робітниками і робітницями все збільшується»[35]. Розмах, якого набуває роздрібна торгівля та споживання опію, дуже значний, майже порівнянний із кнайповим підприємництвом. В одному тогочасному звіті сказано, що «у кожному селі цієї околиці була крамниця, в якій на полицях сотнями громадилися пляшечки лавдануму (лавданум — розчин із алкоголю та опію, є найпоширенішою формою споживання опію. — В. Ш.), готові до продажу робітникам, що в суботу сунули з фабрик». Вельми жваве уявлення про самоочевидність, доступність і дешевизну опію подає Томас де Квінсі у «Зізнаннях одного англійського пожирача опію»: «Троє поважних лондонських аптекарів, що мешкають у вельми віддалених одна від одної дільницях і в яких я недавно випадково купував невеличкі порції опію, запевняли мене, що кількість шанувальників опію, як я їх називаю, тепер невимовно велике... Ці висловлювання стосувалися винятково Лондона. Проте читача, мабуть, ще більше здивує те, що я почув декілька років тому, будучи переїздом у Манчестері, одразу від кількох бавовняних фабрикантів, а саме — що їхні робітники з разючою швидкістю призвичаюються до поїдання опію, тож щосуботи пополудні аптекарі просто-таки нашпиговували свої прилавки пілюлями в 1, 2 або й 3 грани[36], аби дати гідну відповідь на вечірній попит. Вони стверджували, буцімто безпосередньою причиною цієї звички є низька платня, що не дозволяє робітникам заливати очі пивом або горілкою, а відтак можна сподіватися, що зі зростанням статків це лихо знову зникне».

вернуться

34

Хай буде, як буде (фр.).

вернуться

35

Маркс К. Капітал. Т. 1 // Маркс К., Енгельс Ф. Твори в п’ятдесяти томах. Т. 23. К.: Державне видавництво політичної літератури УРСР, 1963. С. 848.

вернуться

36

1 гран = 0,0648 грама.

1 ... 46 47 48 49 50 51 52 53 54 ... 58
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)