Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів

Нова терпимість

Регулярне споживання наркотиків веде до звикання. Коли на перших етапах його дія ще надзвичайно збудлива і п’янка, то при подальшому споживанні вона пригасає. Це стосується не лише індивідів, а й цілих культур. Кожна історично значуща зміна культури насолоди – це фактично не що інше, як звикання великих мас людей до відповідно все нових «засобів насолоди» і сп’яніння. «Можливо, – якось зауважив Ернст Юнґер про вино, – його первинну навальну силу доместикували тисячоліття споживання. Потужніші – але й моторошніші – речі довідуємося з міфів, у яких Діоніс зі своїм почтом сатирів, силен, менад і кровожерних звірів влаштовує бенкети». Через цей процес звикання чи одомашнення пройшли всі «засоби насолоди», що за Нового часу влилися в європейську культуру. Від тих фантастичних сподівань і побоювань, якими ХVІІ століття вітало каву, тютюн та інші екзотичні продукти, в нашому сьогоднішньому споживанні залишилося так само мало, як діонісійського в міщанському вечорі при вині. Насолоди, що попервах неймовірно збуджували людей новизною, перетворилися на буденні ритуали.

І лише дурманні наркотики на кшталт опію, гашишу, марихуани тощо ще й досі не залучені до цього процесу звикання. Тим-то вони й залишилися поза межами масового споживання, яке позначається на культурі. У цьому їх можна порівняти з ранньобуржуазними «засобами насолоди» ХVІІ сторіччя. Іще триста років тому кава чи тютюн були значною мірою суперечливими речовинами, незрідка просто-таки забороненими, у кожному разі, далеко не усталеними «засобами насолоди». Їх сприйняли аж у ХVІІІ столітті. Потреба в них виявилася надто потужна й надто тривка, щоб їх можна було заборонити. Суспільство і держава зробили з цього висновок, що, замість заборони, слід запровадити оподаткування. За часів Фридриха ІІ лише податок із тютюну становив одну одинадцяту всіх державних стягнень Пруссії.

Є певні ознаки того, що сьогодні ще нелегальні наркотики (що, як ми пересвідчилися, стали нелегальними тільки порівняно недавно) може спіткати така ж доля. Від якогось часу – попри всі спроби притлумити цю тенденцію – можна спостерегти певне пом’якшення панівного досі ставлення до цих речовин. Десь приблизно до 1960 року воно в західноєвропейських країнах було позначене якимось страхом самого навіть контакту. У наркотиках убачали речовини, що змінюють стан свідомості, ба гірше: розчиняють ідентичність особистості, загрожують цілісності буржуазного суспільства. Починаючи від 1960-х років цей консенсус цілком очевидно захитався. Приблизно водночас із лібералізацією сексуальності в колах, що творять громадську думку і стиль, починає утверджуватися нове розуміння наркотиків. Страх контакту поступається місцем новому зацікавленню. Усталені погляди на дію наркотиків підпадають під ревізію. Відтепер наркотики розглядають як можливі ключі до нової чутливості. Такі популярні в молодіжній культурі шістдесятих слова, як «розширення особистості», «зміна свідомості», «досвіди “я”» тощо, перебувають у тісному зв’язку з одночасним споживанням наркотиків. Покоління курців гашишу і марихуани символічно та фармакологічно протиставляють поколінню батьків, яке п’є алкоголь, і навпаки: старше покоління почувається загроженим із боку цього молодого покоління споживачів наркотиків. «Джойнт» («косяк») стає символом цього молодіжного руху. Куріння сигарет і пиття алкоголю уособлюють принцип капіталістичних здобутків, авторитету тощо, натомість гашиш і марихуана – звільнення від його влади.