Дракон із шоколадним серцем
- Автор: Бёрджис Стефани
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-681-0
- Переводчик: Дарина Березіна
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Дракон із шоколадним серцем». Краткое содержание книги:
Усі знають, що дракони люті й могутні. Юна Авантюрина вважає себе саме такою, але дорослі родичі не відпускають її саму з печери. Тож якось рішуче дитинча крадькома тікає з печери — і тут-таки потрапляє в пастку. Запашний трунок підступного мага перетворює войовничу драконку на беззахисну дівчинку. І вже немає гострих іклів, широких крил і вогню, що вивергається з пащі. Байдуже, наскільки сильнішою за людей була Авантюрина, — тепер вона одна з них. Неймовірні пригоди чекають попереду, адже тепер у її житті, окрім слабкого тіла, є нове пристрасне захоплення — шоколад.
— Хай там як, ви не можете поїхати! — вигукнула Сілке квапливо. — Та ви про мене подумайте! Це ж моє місто! Я не можу його покинути! А який ще шоколадний будинок у Драхенбурзі дозволить мені стирчати в ньому цілими днями й пити гарячий шоколад на кухні, коли заманеться?
Марина форкнула.
— І на цій зворушливій ноті… — Вона рушила до кухні. — Гайда, Авантюрино. Я хочу, щоб ти знову спробувала приготувати гарячий шоколад, але цього разу під моїм наглядом.
Я поквапилася за нею. Сілке теж не відставала. Але я не втрималася і, перш ніж зачинилися двері, озирнулася, щоб востаннє глянути на понурені плечі Горста, який дивився на порожню залу.
Я захоплювалася Мариною більше, ніж будь-ким у цілому світі. Утім, можливо, Горст і справді краще за неї розумівся на грошах?
Із самісінького дитинства за ліжко мені щоночі правили золото й прикраси із самоцвітами. Тепер я зголосилася б віддати будь-що хоча б за крихітну часточку моєї колишньої ліжниці, аби врятувати шоколадний будинок. Проте ця думка змусила мене з раптовим тремом згадати про моє теперішнє помешкання. Я кинулася до шафки, де залишила вбрання-лусочку, і полегшено зітхнула, витягнувши його назовні. Ось воно.
Тканина мінилася в руках сріблясто-багряним потоком, гарненькі лусочки перепліталися й поєднувалися одна з одною в ідеальній гармонії. Від самого погляду на них у мене заскімлило в грудях. Я мусила стиснути вбрання, щоб утриматися й не сховати в ньому обличчя та не розплакатися від полегшення просто на очах у всіх присутніх.
Проте Марина із Сілке, авжеж, усе помітили. Приховати власні почуття від цих двох було неможливо.
— Не хвилюйся, — мовила Марина. Вона саме мила руки й навіть не повернула до мене голови. — Я її не займала, поки тебе не було. Так приємно, що тут залишилося бодай щось яскраве, особливо тепер, коли ти стала вдягатися, що твоє дерево… як майже всі в цьому місті… — Вона форкнула, скоса глянувши на темно-зелене вбрання Сілке.
— Перепрошую, — мовила та. — Це мій шпигунський однострій. Мені треба було злитися з натовпом, щоб вистежити Авантюрину.
Вона підійшла до мене й провела довгим смаглявим пальцем по тканині-лусочці. Я навіть не загарчала на неї — такою мірою вже стала їй довіряти.
— Пам’ятаю, ти була в це вбрана, коли ми вперше зустрілися. Кумедна штукенція. — Вона насупилася, роздивляючись її. — Я тоді не звернула увагу на візерунок. Але він так схожий на…
— Годі вже теревенити, — гримнула Марина, схрестивши руки. — Авантюрино, сподіваюся, ти готова братися до праці. А от щодо тебе… — Вона глянула на Сілке. — Якщо сподіваєшся, що тобі дозволять випити те, що ми готуватимемо, то краще теж знайди собі якесь заняття. Якщо жодної ефектної листівки в тебе наразі немає, то можеш для початку взятися до цього брудного посуду… — Вона кивнула в бік мийниці, де було повно чашок, каструль і казанків. Судячи з усього, відсутність відвідувачів не завадила Марині готувати як навіженій.
— Буде зроблено, — оголосила Сілке радісно, знімаючи сюртук. — Але попереджаю, я сподіваюся отримати у винагороду щось достоту неймовірне.
— Ти ж у моїй кухні, хіба ні?
— Ваша правда. — Сілке, насвистуючи, стала наповнювати мийницю водою.
Я заплющила очі, вдихаючи аромат підсмажуваних какао-бобів, і остаточно зрозуміла, що вдома.
Але солодке відчуття полегшення тривало лише якусь мить. Марина заходилася наводити лад на столі, щоб готувати гарячий шоколад, а я тим часом поклала вбрання-лусочку назад до шафки й вимила руки. Спочатку я всміхалася, утім дзеленчання посуду змусило мою усмішку згаснути, а м’язи спини напружитися. Я точно знала, що означав цей брязкіт у виконанні Марини, яка чудово вміла працювати практично в цілковитій тиші.
Навіть попри те, як упевнено вона розмовляла зі мною та Горстом, на душі в неї насправді було геть не так спокійно, як вона намагалася вдавати.
Перш ніж тонкі паростки провини знов спромоглися оповити мене, я відкинула їх. Я ні в чому не завинила, хай там що напридумувала собі впродовж останніх трьох днів… і справжні дракони ніколи не кидають свої скарбниці, навіть якщо захистити їх здається неможливим.
Під час тієї нашої першої спроби ми з Сілке опинилися за крок від порятунку шоколадного будинку. Якби ж то в короля і його дочок був шанс спробувати гарячий шоколад… якби ми мали бодай трішки більше часу…
— Гаразд, дівчинко, — мовила Марина, перервавши мої думки. — Я хочу, щоб ти підійшла сюди й приготувала гарячий шоколад точнісінько так само, як робила це минулого разу. Точнісінько так само, без жодної зміни! Я словом не прохоплюся, допоки ти не завершиш… Просто дивитимуся. А потім ми спробуємо знову, і от тоді тобі доведеться вчитися підлаштовувати технологію приготування до різних ароматів і смаків.