Дракон із шоколадним серцем
- Автор: Бёрджис Стефани
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-681-0
- Переводчик: Дарина Березіна
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Дракон із шоколадним серцем». Краткое содержание книги:
Усі знають, що дракони люті й могутні. Юна Авантюрина вважає себе саме такою, але дорослі родичі не відпускають її саму з печери. Тож якось рішуче дитинча крадькома тікає з печери — і тут-таки потрапляє в пастку. Запашний трунок підступного мага перетворює войовничу драконку на беззахисну дівчинку. І вже немає гострих іклів, широких крил і вогню, що вивергається з пащі. Байдуже, наскільки сильнішою за людей була Авантюрина, — тепер вона одна з них. Неймовірні пригоди чекають попереду, адже тепер у її житті, окрім слабкого тіла, є нове пристрасне захоплення — шоколад.
І байдуже, що собі думають ці дурнуваті бойові маги, — небезпека загрожувала всім мешканцям Драхенбурґа.
Важко дихаючи, я поставила філіжанку на найближчому столі — поряд із шоколатьєре зі щойно приготованим мною гарячим шоколадом. Навколо тим часом лунали вигуки.
— Дракони?
— Але ж…
— Чому?
— Треба сховатися! — Дітер вихватився з Горстових рук. — Не можна просто стояти й теревенити!
Золотава шкіра Марини наразі здавалася якоюсь сірястою, але жінка не зрушила з місця.
— І куди ж це нам ховатися, юначе? Якщо зграя драконів і справді вирішила напасти на це місто, вони все в ньому спопелять. Ховатися нам ніде.
— Біля річки! — наполегливо правив своєї Дітер. — Це єдине безпечне місце. Так, ми там будемо на видноті, але принаймні довкола буде вода, а отже, ми матимемо шанс…
— Але чому дракони вирішили на нас напасти? — перебила його Сілке. — Це ж дурість якась! Так, я чула оці жахачки про подорожніх, які буцімто бачили драконів у горах, але ж ці чудовиська ніколи раніше не потикалися до міста! Чому?..
— Та яке це має значення! — вигукнув Дітер.
Він потягнувся, щоб ухопити сестру за руку. Сілке відсахнулася.
— Не заважай мені думати! — Очі її звузилися. — Слухай, якщо нам уже відомо, що сюди летять дракони, то й король також у курсі! А ти ж знаєш, останнім часом там ціла група крамарів намагалася натиснути на нього, аби він відрядив у гори вояків і бойових магів, щоб ті зачистили всі драконячі кубла. От закладаюся, що його величність уже наказав армії й бойовим магам туди вирушити! Будь-який дракон, що трапиться їм на шляху, буде знищений, щойно спробує спалити бодай щось поблизу міста.
— Ні! — Я рвонула вперед, голос мій здався якимось несамовитим воронячим кряканням. — Тут цілої армії забракне! І бойових магів також! І вони не можуть атакувати, перш ніж дізнаються, чого драконам узагалі треба! А якщо спробують таке утнути, це буде катастрофа!
Дітер пополотнів.
— Тоді…
Сілке перервала його, прикипівши до мене пильним поглядом.
— А що тобі відомо про драконів, Авантюрино?
Я глянула їй в очі й глибоко зітхнула.
— Пам’ятаєш, ти багато розпитувала мене, звідки я родом і чому тримаю це в таємниці? Зараз немає часу все пояснювати… але, якщо ми й справді подруги, просто повір мені. Якщо король відрядить армію, тут достоту буде різанина. Але загинуть не дракони. — Я звела очі на Марину. — Ваша правда. Якщо армія нападе на них, вони у відповідь спалять усі вулиці.
Я майже чула замислений дідусів голос. «Якщо цих людців не покарати так, щоб серця всіх, хто вирішить улаштувати бійню, назавжди наповнилися жахом…»
Я не могла цього дозволити. Тільки не в місті, яке стало моєю територією.
Востаннє, коли я намагалася докричатися до дідуся, він угатив у мене вогняною кулею. Але будь-який дракон, гідний власної луски, піде й не на такий ризик, аби захистити свої скарби й тих, хто став для нього родиною. А в цій кімнаті таких було повно.
Я не дозволю, щоб комусь із них завдали шкоди.
— Треба це зупинити, — звернулася я до Сілке.
Горст недовірливо реготнув.
— І як ти плануєш це зробити? Та якби ти побачила справжнього дракона…
— Я збираюся зустрітися зовсім не з драконами. — І прикипіла очима до Сілке. — Ти знаєш кожен дюйм цього міста. Зможеш провести мене до короля і кронпринцеси? Мені треба поговорити або з ним, або з нею. Терміново.
Сілке витріщилася на мене. Потім розреготалася, звільна хитаючи головою.
— Йой, Авантюрино, — мовила вона. — Я завжди знала, що ти трохи відрізняєшся від нас усіх. Але дотепер я не розуміла, що ти геть божевільна.
— Чудово. — Я відсунула філіжанку з шоколадом, що так і лишилася неторканою, на середину столу й рушила до дверей. — Отже, сама знайду спосіб із ними зустрітися. Якось знайду. Але…
— Е, ні. — Сілке наздогнала мене й ухопила за руку. — Слово честі, я б ні за що в цілому світі таке не проґавила. До того ж… — Вона з жалем роздивилася мене від маківки до п’яток. — Давай-но глянемо правді в очі. Може, ти просто геніальна підмайстриня шоколатьє, але зараз твоє вбрання пасує для відвідин короля не більше, ніж те, у якому ти була, коли щойно з’явилася в місті. Як ти сподіваєшся вмовити королівську варту пропустити тебе, якщо вбрана як покоївка? Без мене тобі не впоратися.