Діти Безмежжя
- Автор: Бердник Александр Павлович
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро", Худ. Г. С. Ковпаненко.
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Діти Безмежжя». Краткое содержание книги:
Схвальні вигуки, оплески покрили останні слова Заграви. Він вдячно посміхнувся, крикнув:
— Я відчуваю, ви думаєте так, як і я! Хай проект здається легковажним, авантюрним, але знову повторюю те, що сказав раніше: невикористані можливості — злочин. Дорогі друзі! Завдання дуже велике і відповідальне. Але ми віримо, що виконаємо його.
— Все це чудово! — серйозно сказав Зорін. — Але ж ви знаєте, що наступний корабель з людьми прибуде через двадцять років. А «Сонце-2» не зможе повернутись на Землю.
— Ну то й що? — здивовано запитав Заграва.
— Ви засуджуєте себе на повну самотність. Як тільки вичерпається енергія на кораблі, ви навіть послати вість на батьківщину не зможете. Робінзон — це гарно в книзі. В житті, тим більше на чужій планеті, — це страшна небезпека!..
— Я знаю. Це так. Але самотності не буде. Земля дала нам такі серця, що відчуватимуть пульс батьківщини навіть у пустелях Космосу.
— А якщо наступна експедиція не прибуде? — запитав Зорін. — Якщо вона загине… Або станеться непередбачене? Що тоді?
— Тоді, — спокійно відповів Заграва, — ми попрощаємось з вами па відстані і залишимо на планеті Тау Кита результати своєї праці. Я не знаю, що це буде. Станції спостереження, записи дослідів чи, може, нововиведені сорти небачених рослин. Можу запевнити лише в одному — всі наші знання будуть віддані для творчості.
— Дозвольте ще одне запитання, — прозвучав голос з залу.
Заграва глянув туди. На нього дивилися старечі примружені очі. То були очі столітнього філософа Річарда Краусса. Він якусь мить помовчав, ніби обдумував запитання, і сказав:
— Я слухав ваш виступ. Слухав і думав, Я думав над тим, що ж все-таки основа світу — розрахунок чи творче поривання? Ви переконали мене. Не словами, ні. Слова звичайні, банальні, як і всі символи взагалі. Ви переконали мене тим вогнем, що палає поза словами. Я відчув його. Отже, творче поривання! Воно творить світи. А розрахунок хай прийде потім, щоб розмістити меблі в новому, чудовому будинку. Але виникає одне запитання: чи маємо ми право втручатися в життя інших істот?
— Як? — розгубився Заграва.
— Хіба це не ясно? — серйозно продовжував Краусс. — Ми і вони — різні світи, різні плани еволюції! Вторгнення вашої волі, іншого напрямку, іншої сили — чи не принесе це на далеку планету рабство духу й виродження?
— Я зрозумів вас! — відповів Заграва. — Ні, цього не буде. Ми принесемо їм лише творчий імпульс, допоможемо далеким молодшим братам розкрити їхні сили і можливості, прискорити еволюційний розвиток. Ми не знаємо всіх небезпек такого шляху, але його благотворні наслідки бачимо в мріях!
— Тоді бажаю успіху! — сердечно вклонився Краусс, сідаючи на місце під грім овацій.
За столом президії встав Зорін. Він переждав овацію і стримано сказав, ніби зважуючи кожне слово:
— Дорогі друзі! Ми живемо в таку епоху, коли воля індивідуума, якщо вона творча і не шкідлива для суспільства, набуває характеру закону. Тепер ми зустрілися саме з такою волею. Отже, резюмуємо. Корабель «Сонце-2» летить до Тау Кита. Є пропозиція послати в ньому екіпаж з двох людей — Івана Заграву і Марію Райдугу. Ця пропозиція надійшла від них самих. Користь від здійснення задуму для науки безумовна. Моральний і етичний бік проблеми зливається з творчою волею двох вчених. Я вважаю, що Пленум не зможе протиставити такій волі що-небудь сильніше. Навпаки, він покликаний підтримати великий почин. Все, що стосується технічної підготовки, ми обговоримо пізніше. А тепер Вищий Пленум Вчених Землі повинен сказати своє вирішальне слово. Іван Заграва!
— Я, — схвильовано озвався космонавт.