У вогні
- Автор: Коллинз Сьюзен
- Серия: Голодні ігри #2
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-617-538-060-4
- Переводчик: Катерина Плугатир
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «У вогні». Краткое содержание книги:
— Влаштуймо Катніс Евердін стильне весілля, — закликав він публіку.
Я вже хотіла вимкнути телевізор, але Цезар пообіцяв: цього дня на нас чекає ще одна визначна подія.
— Все правильно, цей рік — сімдесят п’ята річниця Голодних ігор, а це означає третю Червону чверть!
— Що це вони замислили? — здивувалася Прим. — До Ігор іще кілька місяців.
Ми обернулись до матері — її обличчя було засмучене й відсутнє, ніби вона щось пригадувала.
— Мабуть, збираються розпечатати конверт.
Заграв гімн, і мені від огиди стислось горло: на
сцену піднявся президент Снігоу. За ним дріботів маленький хлопчик, одягнений у білий костюмчик, він ніс просту дерев’яну скриньку. Гімн закінчився, і президент розпочав промову: знову нагадував про Чорні часи, з яких і почались Голодні ігри. Коли писали правила Ігор, було вирішено, що кожна двадцять п’ята річниця відзначатиметься Червоною чвертю. Це будуть особливо урочисті Ігри, щоб не стиралася пам’ять про тих, хто загинув під час повстань в округах.
Оскільки я підозрювала, що й зараз деякі округи повстали, ці слова набули для мене особливого значення.
Президент Снігоу продовжував розповідати, що трапилось на попередніх іграх Червоної чверті.
— На двадцять п’яту річницю, як нагадування бунтівникам про те, що їхні діти помирають через їхню же жорстокість, кожен округ мав провести вибори і проголосувати за трибутів, які представлятимуть округ на Іграх.
Як вони почувалися, ті люди! Як це — обирати дітей, що підуть на смерть? Ліпше вже жеребкування, ніж отак — щоб тебе обрали твої ж сусіди.
— На п’ятдесяту річницю, — вів далі президент, — як нагадування бунтівникам про те, що за кожного жителя Капітолія загинуло двоє повстанців, округи мали надіслати на Ігри вдвічі більше трибутів, ніж зазвичай.
Я уявила себе на арені віч-на-віч із сорока сімома трибутами замість двадцяти трьох. Гірші шанси, менше надії і зрештою більше мертвих дітей. Того року переміг Геймітч…
— Того року брала участь моя подруга, — тихо промовила мати, — Мейсилі Доннер. ЇЇ батьки мали цукерню. Після Ігор вони подарували мені пташку Мейсилі. Співочу канарку.
Ми з Прим обмінялись поглядами. Ми вперше чули про Мейсилі Доннер. Мабуть, тому, що мати знала: ми захочемо дізнатись, як вона загинула.
— А тепер ми вшановуємо третю Червону чверть, — урочисто промовив президент.
Хлопчик у білому костюмчику зробив крок уперед і тримав скриньку, поки президент відчиняв віко. Видно було охайні ряди пожовклих конвертів. Хай хто вигадав Червону чверть, а конвертів заготовили на кілька століть наперед. Президент дістав конверт із поміткою «75». Він швидко розірвав його й дістав невеличкий клаптик паперу. Без вагань він прочитав:
— На сімдесят п’яту річницю, як нагадування бунтівникам про те, що навіть найсильнішим із них не здолати влади Капітолія, під час Жнив обиратимуться трибути чоловічої та жіночої статі з переможців минулорічних Голодних ігор.
Мати здавлено скрикнула, Прим затулила обличчя руками, але я прчувалась, як люди в натовпі, яких показували по телевізору. Злегка спантеличеною. Що це означає? З переможців минулорічних Голодних ігор?
А потім я втямила, що це означає. Принаймні для мене. Округ 12 має лише трьох переможців. Двох чоловічої статі. Одного жіночої…
Я знову опинюся на арені.
РОЗДІЛ 4
Моє тіло зреагувало швидше, ніж розум, — я вискочила за двері й побігла навпростець через газони Поселення Переможців у темну ніч. Шкарпетки намокли від вологої землі, я тремтіла від колючого вітру, але не зупинялась. Куди? Куди втекти? В ліс, звісно, в ліс. Я вже дісталась паркана, коли дзижчання струму нагадало мені, що я в пастці, виходу з якої немає. Важко дихаючи, я відступила на крок, розвернулась і знову побігла.
Отямилась я навколішках у підвалі одного з порожніх будинків у Поселенні Переможців. Слабкі промені місячного світла просочувалися крізь маленьке віконечко у мене над головою. Мені було холодно, мокро, я засапалася від бігу, але навіть спроба втечі не притлумить істерики, яка рветься з мене. Якщо я не опаную себе, то захлинуся сльозами. Я схопила поділ сорочки, запхала його в рот і заверещала. Скільки це тривало, не знаю. Та коли я нарешті затихла, то заледве могла говорити.