Операція «Вольфрам»
- Автор: Эдигей Ежи
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Орест Черній
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Операція «Вольфрам»». Краткое содержание книги:
Серед найпопулярніших творів письменника: «Справа Нітецького» (1966), «Ельжбета іде геть» (1968), «Пансіонат на Страндвеген» (1969), «Людина зі шрамом» (1970), «Заповіт самогубця» (1972), «Смерть чекає біля вікна» (1973), «Історія одного пістолета» (1976), «Це його справа» (1978), «Ідея вартістю сім мільйонів» (1982), «Фотографія в профіль» (1984) та ін.
Бізнесмени без жодного слова витягли чекові книжки.
— А зараз я вам пораджу, — Ціммерман уважно переглянув подані йому кольорові чеки, чи вірно вони заповнені, і сховав їх у портфель, — як виплутатися з цього скрутного становища. Ви й так маєте щастя, що я довідався про все, перше ніж страхова компанія звернулася до Скотленд-Ярду і перше ніж ви порушили справу про відшкодування. Тоді б вас уже ніщо не врятувало. А так, сподіваюсь, мені вдасться порятувати двох од в'язниці.
— Нас троє, — заперечив Фок.
— Так. Але на одного з вас треба скинути всю вину. На Міллера й на капітана Боргуліса. Іншого виходу немає.
— Чому на мене?
— Бо ти — остання ланка в ланцюжку. Ти орендував корабель пана Габона і купив руду в пана Фока. Потім разом із Боргулісом ти придумав цю аферу з потопленням.
— Але ж так не було, — обурився Міллер. — Ми діяли всі разом. Саме пан Габон придумав цю справу зі страховою компанією.
— Але жоден з вас не може сказати цього у Скотленд-Ярді, бо тоді арештують усіх трьох. Проте, скинувши вину на Міллера та на грека, Габон і Фок зможуть викрутитись. А Міллер та Боргуліс зникнуть так, що ані англійці, ані Інтерпол не зможуть їх знайти.
— Гарна перспектива, — зітхнув швейцарець.
— Якщо є гроші, це не так уже й страшно. Аби лиш не у Франції, бо тамтешня поліція має дуже добрі стосунки з англійською.
Міллер зрозумів приховану в словах товариша пересторогу. Будь-який контакт французької поліції зі Скотленд-Ярдом загрожував викриттям його марсельської афери.
— Якщо треба, — мовив він, — то я візьму вину на себе.
— Добре, що ти це зрозумів, — похвалив його Ціммерман. — Сподіваюся, фірма «Цюріхер імпорт-експорт» уже ліквідована?
— За приміщення заплачено до кінця місяця, а працівники вже отримали розрахунок. У конторі лишилися тільки меблі та досить витертий килим. Жодного папірця там ніхто не знайде. Податки сплачені, отже швейцарці не будуть дуже цікавитися мною, бо для них це найважливіше.
— А як твої приватні справи?
— Я залишив квартиру і все, що там було.
— Гаразд. Власник дому отримає з Парижа телеграму, де ти повідомиш, що звільняєш квартиру і просиш передати свій гардероб бідним. Сподіваюсь, ти не маєш у квартирі чогось компрометуючого?
— Боронь Боже!
— Чудово. Принаймні раз у житті ти виявився розсудливим. Поїдеш у кругосвітню подорож. Є спеціальні туристичні бюро, які займаються цим. Подорож для літнього рантьє, котрий усе життя збирав гроші, аби хоч на старість побачити світу.
— Змилуйся, — зойкнув Антон Міллер. — Я вже кілька місяців нічого не роблю, лише літаю, мов ошпарений: Південна Африка, Стамбул, Японія, Бразілія, Маврікій, Цюріх, знову Стамбул.
— Тим краще. Ти вже призвичаївся до подорожей, і було б навіть нездорово змінювати спосіб життя. Я уже вжив заходів, і через якихось кілька днів ти будеш щасливим учасником подорожі. Перший етап — Ірак. Стара культура шумерів, Вавілон, «місто крові й сліз», або Ніневія. Потім Персеполіс і для відпочинку від старовини — Тегеран з його фанатичними шиїтами. Далі — Індія. Тадж-Махал, червоний форт у Делі, а звідти ти потрапиш у вічнозелений сад, яким є Цейлон або Шрі Ланка, — Ціммерман цілком серйозно перераховував дива світу. — Я навіть трохи заздрю тобі.
— То їдь замість мене.
— Мені не треба, бо я не наробив дурниць. І тебе також застерігав. Зате зараз мушу забавлятися в пожежну команду.
— Сподіваюсь, капітан Боргуліс не буде моїм товаришем у цій подорожі? Я б волів іншого супутника: іншої національності й іншої статі.
— Нічого не вийде. Подорожуватиме літній чоловік, який може тільки озиратися на дівчат.
— А ми? — запитав Фок.
— Ви, панове, нічого не знаєте. Особливо пан Фок. Просто ваша фірма продала вольфрамову руду іншій фірмі. До вас звернувся в Роттердамі Міллер і, знаючи, що фірма «Фоссілз трейдінг» займається купівлею та продажем напівкоштовного каміння, а також різних корисних копалин з країн Південної Африки, попросив допомогти з купівлею руди для японців. Ви роздобули руду й продали її швейцарцеві. Більше вас ніщо не обходило. Після укладення контракту ви ніколи більше Міллера не бачили. Всі фінансові операції здійснювалися через банк. Чиї то були гроші — ви не знаєте. Контракт із японцями передав вам Міллер. Це ви повинні добре запам'ятати.
— А моє перебування на Амазонці? Його трудно приховати.
— Навпаки, ви самі про це розповісте. Торговельна угода така важлива, отже, ви особисто стежили, щоб і бразільці були задоволені, й покупці отримали те, що хотіли.