Операція «Вольфрам»
- Автор: Эдигей Ежи
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Орест Черній
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Операція «Вольфрам»». Краткое содержание книги:
Серед найпопулярніших творів письменника: «Справа Нітецького» (1966), «Ельжбета іде геть» (1968), «Пансіонат на Страндвеген» (1969), «Людина зі шрамом» (1970), «Заповіт самогубця» (1972), «Смерть чекає біля вікна» (1973), «Історія одного пістолета» (1976), «Це його справа» (1978), «Ідея вартістю сім мільйонів» (1982), «Фотографія в профіль» (1984) та ін.
— Може, вам нагадати, — сухо сказав Ціммерман, — скільки ви отримали від японців комісійних, а, по суті, не вказаної в контракті суми при купівлі цього старого корита? Я можу назвати точну суму.
Ліванець замовк, а господар говорив далі підвищеним тоном:
— Кожен з вас заробив щонайменше мільйон. Але цього вам було замало. Ви вирішили обдурити страхові компанії й отримати відшкодування за руду, якої вже не було на кораблі, і за те старе корито, застраховане на суму удвічі більшу, аніж воно варте. Я застерігав вас од такої безглуздої афери і сказав, що вмиваю руки. Ви ж тоді раділи, бо при розподілі грошей могло бути на одного менше. Я справді вмив руки, але від перебування у в'язниці у вашому милому товаристві.
— Та кажи вже, що трапилось, — Антон Міллер, який до цього часу не переймався словами товариша, раптом занепокоївся.
— Невже ви гадаєте, що в страхових компаніях сидять діти, які бавляться грішми, розкладаючи їх на купки? Компанія «Ллойдс оф Лондон» зуби з'їла на подібних аферах. Навіть більшим розумникам не щастило обдурити її.
— Але ж ми маємо вирок Морського суду Монровії, — заперечив ліванець.
— Він нічого не вартий. Можете собі ним… Зате страхова компанія має кольорові знімки, де видно, як у Кейптауні з «Куретаке-Мару» розвантажують вольфрамову руду, а потім завантажують пісок.
— Не може бути! — жахнувся Фредерік Габон.
— Звідки взялися ті знімки? — запитав Міллер.
— їх зробив один із членів екіпажу — Муджібар Саттар.
— Такого не було на кораблі, — заперечив Міллер. — Це якась містифікація. Усім людям я виплатив гроші й видав квитки на літак. Я маю їхні розписки.
— Уся заковика в тому, — пояснив Ціммерман, — що коли капітан Боргуліс разом зі своїм збірним екіпажем топив корабель, Муджібара Саттара там не було. Цей матрос ще раніше, в Кейптауні, зламав ногу і лежав у лікарні. Він мав фотоапарат і фотографував, як з корабля «Куретаке-Мару» розвантажують руду, а потім навантажують пісок. Страхова компанія добре заплатила йому за ці знімки. Їхня вартість для компанії — шістдесят вісім мільйонів доларів, а для вас — по п'ять років в'язниці.
— Боргуліс не згадував про якийсь нещасний випадок.
— Я розмовляв з капітаном, — мовив Ціммерман. — Нещасний випадок трапився, коли корабель стояв у Кейптауні. Матроса забрали в лікарню.
— І Боргуліс забув про нього або домовився з ним та зі страховою компанією. Цей чоловік невдовзі помре, — від люті уста ліванця викривились. — Я вам обіцяю!
— Боргуліс нічого не забув. Коли він потелефонував у лікарню, йому сказали, що Муджібар Саттар помер. Капітан має свідків цієї розмови. Члени екіпажу розподілили між собою речі товариша й випили за упокій його душі.
— Як могли сказати таке в лікарні?
— Не знаю. Я не мав часу, і шкода мені було грошей, щоб перевірити це. Зрештою, не бачу в Цьому потреби, бо ваша ситуація однаково не поліпшиться. Незаперечним фактом є те, що хворий матрос подався до представника страхової компанії «Ллойдс оф Лондон», аби попросити допомоги. Агент одразу втямив, який скарб впав на нього просто з неба. Матроса миттю перевезли в Лондон, де він розповів дирекції все, що знав, і віддав колекцію кольорових знімків.
— Той негідник узяв за них, мабуть, якихось кілька мізерних фунтів.
— Гадаю, — посміхнувся Ганс Ціммерман, — що він заробить більше, аніж його товариші з «Куретаке-Мару». І то набагато більше. Страхова компанія «Ллойдс оф Лондон» уміє бути щедрою, коли завдяки цій щедрості вона заощаджує шістдесят вісім мільйонів доларів.
— Звідки ви все це знаєте? — з підозрою запитав Фредерік Габон.
— З цілком надійного джерела за десять тисяч доларів, які ви, панове, зараз мені повернете.
— Чого це раптом?
— Щоб не познайомитися з англійською в'язницею, пане Габон. Прошу, — тут Ціммерман витяг із шухляди пачку кольорових знімків і кинув їх на стіл. — Гроші я беру за інформацію, а знімки вам дарую.
Чоловіки схилилися над кольоровими знімками. Сумніву не могло бути — з їхнього корабля розвантажували вольфрамову руду й завантажували пісок. Кожен такий знімок на суді — це гарантований вирок для організаторів цієї фінансової операції.
— Всьому винен Боргуліс, хай йому… — лаявся ліванець.
— Що будемо робити? — стурбовано запитав Арнонд Фок.
— Передовсім заплатіть мені п'ятнадцять тисяч доларів. Десять тисяч — то мої власні кошти, а п'ять тисяч я чесно заробив. Можна чеками, бо готівки ви, певно, не маєте при собі.