Зоряний лицар
- Автор: Крюкова Тамара Шамильевна
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 966-08-0459-8
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Зоряний лицар». Краткое содержание книги:
Таємничий Зоряний лицар вимагає повернути старий борг… Задля цього наслідному принцу Глібу доведеться пройти нелегкий шлях поневірянь і, витримавши чимало випробувань, пізнати справжнє кохання. Та чи дійсно його кохана — та, за кого себе видає?
— Гаразд, давай свій скарб, — спокійно промовив лицар, нічим не виказуючи почуттів, що вирували в його душі.
Гліб дістав монету.
— Ось. Це зачарована монета. Варто кинути її через ліве плече й сказати: «Гріш до гроша йде, гріш слідом веде», — як вона укаже вам дорогу до скарбу.
— Не бійся. Підійди ближче, — покликав його лицар і простягнув руку за монетою. Намагаючись не виявити страху, Гліб ступив на сходи й пішов до привида. Принцові було невтямки, що за ним зірко стежить всюдисуща Віщунка з Лисячої Нори.
«Зараз або ніколи», — подумала відьма й подумки простягнула перед Глібом мотузку.
Зненацька Гліб зашпортався й скотився зі сходів. Монета випала з рук, змішавшись із тисячами інших, що встеляли берег озера.
— Я упустив монету, — пригнічено сказав Гліб, зводячись на ноги.
— То підніми, — запропонував лицар.
— Але… але я не знаю, котра з них моя.
— Шукай, — наказав лицар.
Гліб став одну за одною перебирати монети, кидати їх через плече й бурмотати заклинання, але нічого не допомагало. Шукати тут монету було однаково що голку в копиці сіна. Гліб із жахом усвідомлював, що минуть роки, перш ніж він перебере все місячне срібло на березі.
— Я не можу її знайти, — збентежено промовив юнак.
«Це знак», — подумав Зоряний лицар, а вголос сказав:
— У такому випадку я не можу прийняти її, як сплату боргу. Хтозна, може, твоя монета нічого не варта.
— Я даю вам слово честі! — вигукнув Гліб.
— Ти давав слово, що повернеш гаманець, однак не дотримав його. Чому я повинен вірити тобі зараз? — суворо запитав лицар.
Гліб залився фарбою сорому. Йому нічого було заперечити й нічим було довести свою правоту. Юнак не знав, що Зоряний лицар анітрішки не сумнівався в його чесності. Той, хто звик судити й карати, тепер сам був готовий переступити закон честі заради своєї вигоди. У холодному серці лицаря йшла боротьба: по справедливості він повинен був відпустити хлопця, але найменше за усе лицар хотів знову залишатися на самоті. Обов’язок відступав перед бажанням будь-якою ціною втримати юнака біля себе. І лицар схитрував, пішовши на угоду із власним сумлінням.
— Добре. Я повірю тобі ще раз і дам шанс. У тебе є місяць на те, щоб знайти гаманець.
— Але для цього треба повернутися в Задзеркалля, а ніхто з живих не може зробити цього двічі, — приречено мовив Гліб.
— Не залишити юнакові жодної надії було вдвічі нечесно. Для лицаря не було таємницею, де шукати гаманець, але перемога тільки тоді справжня, коли до мети ти приходиш сам.
— Усе не так складно. Я підкажу тобі, де шукати пропажу, — пообіцяв Зоряний лицар, — але за це ти повинен заприсягти, що якщо через місяць ти не повернеш гаманець, то станеш моїм пажем і підеш зі мною, назавжди покинувши Землю.
— Я згодний, адже в мене немає вибору, — кивнув Гліб.
— За Дзеркалом Долі гаманця немає. Шукай його набагато ближче. Одна з тих, хто побував у Задзеркаллі, принесла його із собою, — загадково сказав Зоряний лицар.
— Хто? — щиро здивувався Гліб.
Лицар указав на розсипані по березі монети:
— Серед безлічі монет важко знайти одну, але через Дзеркало Долі повернулося небагато. Шукай і пам’ятай, ти маєш повернути гаманець рівно через місяць.
Світло згасло. Небесні двері зачинилися, і лицар зник.
Розділ 7
Всю ніч Марика не заплющила очей. Вона вдивлялася у небо, щоб побачити, чи не спускається Зоряний лицар, і гаряче молилася за Гліба. Час від часу дівчинка за звичкою тягла руку до камінчика на шкіряному шнурку, але потім згадувала, що в неї більше немає оберега, в якому вона колись черпала впевненість і спокій. Втім, Марика не каялася в тому, що віддала його Глібові. Дівчинка шкодувала лише про одне: що зараз її немає поруч із названим братом, їй здавалося, що удвох вони зуміли б ублагати Зоряного лицаря, аби той перемінив гнів на милість і пробачив втрату чарівного гаманця.
Склавши долоні, вона до самого ранку читала пошепки молитви. Перед світанком вітер нагнав хмари. Вони закрили зорі й туго закутали місяць. У вікно несміло постукали перші дощові краплі. В Марики злипалися очі. Ще якийсь час вона кріпилася, але зрештою мірний перестук краплин заколисав її. Дівчинка, згорнувшись калачиком, задрімала, сидячи в кріслі біля вікна.
Вона прокинулася, коли похмурий день уже вступив у свої права. Дощ скінчився, але небо хмарилося, і тільки червоно-жовтий клен під вікном випромінював сонце, ніби не бажав миритися з приходом осені. Ледь відкривши очі, Марика подумала про Гліба. Він обіцяв приїхати й розповісти, якщо лицар з’явиться знову. Але чи вдасться йому вибратися? Що не говори, а бути сином короля — це зовсім не свято. Незважаючи на те, що Гліб іще підліток, у нього занадто багато справ і обов’язків. Очікування обіцяло бути довгим і таким самим безрадісним, як погода. Дівчинка подивилася на сонячний клен, ніби шукаючи підтвердження того, що в житті завжди є щось прекрасне.