Замирення

Також я не знаю, скільком із цих явищ, із цих думок я зобов’язана сяйву в собі. Деяким, але не всім, які грунтуються на всьому, що сталося потім, на всьому, що відбувається зараз. Саме тоді, коли я думала, що сяйво — це одне, воно ставало чимось іншим. На п’ятий ранок я саме підводилася з трави, бруду й піску, коли сяйво набуло форми задубілої другої шкіри на мені, й ця шкіра з тріскотом луснула на моїх розплющених очах, як дотик до найлегшого, найкоротшого, неможливо тонкого шару льоду. Я почула лускіт, як тане цей лід, от наче це відбувалося за милі та роки тому.

Коли день розгорівся, сяйво заявило про себе у мене в грудях як розпечений, червоний камінь, що пульсує біля мого серця — небажане товариство. Учений у мені хотів самоанестезії та оперувати самого себе, усунути перешкоду, хоча я й не хірург, а сяйво — не пухлина. Я пам’ятаю свої думки, що зможу розмовляти з тваринами наступного ранку. Я могла б качатися в цій багнюці, істерично регочучи під цим немилосердним лазуровим небом. А то ще виявлю, що сяйво зацікавилося та вилазить у мене з маківки, наче перископ — незалежне й жваве, і нічого в черепній коробці не лишиться, окрім лушпиння та оболонки.

Доки не запала сутінь, ігноруючи кусючих комах і величезних рептилій, які втупилися на мене з води, шкірячись, як і годиться безмозким м’ясожерним хижакам… до того часу сяйво розіллялось у мене у голові та спочивало, відсунувши всі думки на задній план, начебто охолоджувався жар під крижаним покровом попелу. І я вже не могла бути певна, що воно таке, це сяйво: відчуття? Імпульс? Інфекція? Чи я прямувала до острова, який міг би надати або не надати мені відповіді на запитання, — тому що я збиралась їхати туди, а чи тому, що мене скеровував невидимий незнайомець? Супутник. Чи це сяйво існує ще окреміш, аніж я собі уявляю? І чому так часто в моїй пам’яті зринають слова психолога, чому я не змогла їх викинути?

Це були не умоглядні, теоретичні запитання, для дебатів знічев’я, але конкретні хвилювання. Іноді я відчувала, що ці слова, моя остання розмова з психологом, стояли щитом або стіною між мною і сяйвом, що передбачувана особливість цих слів щось у мені активізувала. Але, незважаючи на те, хоч би скільки я перетравлювала цю розмову в собі подумки, знов і знов, а до висновку не наближалася. До деяких речей ви такі близькі, що ніколи не збагнете їхньої справжньої природи.