Замирення
- Автор: Вандермеер Джефф
- Серия: Південний Округ #3
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-617-7489-56-5
- Переводчик: О. Смольницька
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Замирення». Краткое содержание книги:
У цьому контексті я не могла втручатися, навіть коли спостерігала за судомами цього нескінченного горя. Я не припинила б його нещастя — до певної міри тому, що працювала з неповними даними. Я не була впевнена у тому, що воно насправді є тим, чим здається, через що воно пройшло. У тому, що здається болем, може ховатися екстаз — те, що лишається від людських сновидінь, і в цьому — сон, мрія, комфорт. Також у мене спалахнула думка, що, може, цей член експедиції щось приніс до Нуль-зони, і це щось унесло свою лепту до його теперішнього стану.
Ось що я пригадую тепер, коли спогади переплітаються з багатьма іншими міркуваннями. Урешті-решт я взяла волосинку, що виявилася безглуздою, як і будь-що інше — послідовність, якою я мала б захоплюватися, але не стала, — і повернулася до свого жалюгідного багаттячка всередині нічого, яке було скрізь.
Але це зіткнення вплинуло на мене ось яким чином. Я знову вирішила не дозволяти сяйву захопити себе, не дозволяти втратити свою особистість — не зараз. Я не могла змиритися з можливістю, що одного дня втрачу свою пильність і перетворюся на Стогнучу Істоту в очереті.
Можливо, це була слабкість. Можливо, це був просто страх.
3. ОСТРІВ
Минуло не так багато часу, і острів перетворився на тінь чи то на брудну пляму на морському обрії, тож я збагнула, що це станеться лише за кілька днів, навіть якщо я не маю тут змоги визначати час. Тепер острів здавався мені такою самою порожнечею, як і мій чоловік після його повернення. Я нічого не знала про те, з чим можу тут зіткнутися, і ця реальність витвережувала мене, змушувала контролювати сяйво, затятіше з ним боротися, бо виринула думка, хоча це й кумедно: доки я пройду шлях туди, мені доведеться бути у найкращій формі й дуже пильнувати. Нащо? Заради трупа, котрого можу знайти, якщо поталанить? Заради якоїсь пам’яті про життя у світі там, поза межами, — у світі, що тепер хибно згадується більше як мирний і затишний, аніж він був насправді? Я не знаю відповіді на ці запитання, окрім того, що основна вимога організму — це надалі існувати: і дихати, і їсти, й випорожнюватися, і спати, й злягатися, — тобто продовжувати радісно повторювати свої дні.
Я закріпила свій рюкзак і стрибнула у воду.
Всі, хто любить читати про героїв, зіщулених біля багать, які догоряють, — героїв, оточених вовками, які чигають біля цих вогнищ, — будуть розчаровані, дізнавшись, що мене не атакували левіафани з підводних надр, поки я пливла до острова. Що, хоча я втомилася та змерзла, легко розбудувала житло у зруйнованому маяку, який чекав на березі. Що я знайшла там досить їжі, а згодом ловила рибу та збирала ягоди, викопувала бульби, які, хай несмачні, але були їстівні. Я ловила у сильця маленьких тваринок, коли вони мені траплялися, розбила свій город, використовуючи насіння знайдених плодів, а вдобрювала його домашнім компостом.
Спочатку маяк здивував мене ще дужче, аніж будь-що на цьому острові. Він вражав як віддзеркалення того маяка на узбережжі — як світло падало на цю споруду, — і це здавалося мені чиїмсь незбагненним та, можливо, навіть жорстоким жартом. Це може стати ще однією деталлю з безлічі таких самих, які так і не наблизили мене до відповідей про Нуль-зону. Або це злиття, зіткнення, цей неповний синонім, вершина, яка провалилася вниз, і перший поверх, який я обрала для свого оплоту, устелений мокрим опалим листям… це могло бути безпомилковим і своєрідним масивним індикатором.
Я витратила якийсь час, із систематичним і науковим сумлінням досліджуючи маяк, будівлі неподалік, покинуте місто, але відчувала, що моя перша розвідка має бути ширша: треба прочесати острів, чи немає там загроз, на предмет їжі та питної води, а також будь-яких ознак людського життя. Не бажаючи сподіватися, бо я не виявила жодних слідів загарбання маяка, який здавався найімовірнішим прихистком, адже більшість інших будівель, навіть на перший погляд, були напівзруйновані, розвалювалися та гнили надзвичайно швидко, відколи Нуль-зона накинула тут свою волю. Були там і забруднення, й давні шрами, але вони так швидко стиралися, втрачаючи обриси, що я не могла визначити, скільки ж їм часу. Чи це територія Нуль-зони прискорювала загибель, стирання їхніх наслідків?