Муссоліні
- Автор: Кампі Алессандро
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-38-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Муссоліні». Краткое содержание книги:
На догоду найвибагливішого читача автор книжки «Муссоліні» Алессандро Кампі зібрав і врахував усе розмаїття та суперечливість образів, які залишились і нашарувались у підґрунті колективної пам’яті не одного покоління. Просте походження, бродяжницька та бунтівна молодість, потайні та розпусні любовні пригоди, еміграція та голод, пристрасні й нестримні політичні баталії, хоробрість у воєнних справах, арешти й ув’язнення, діти та пасинки, воєнні тріумфи, віддана дружина й молода коханка, інтриги можновладців проти нього, воєнні розгроми, зрадництво послідовників, а відтак народний глум і наруга над тілом – усі ці факти біографії диктатора становлять основу міфу і антиміфу про Муссоліні.
Для широкого кола читачів, зацікавлених аналізувати тенденції та проводити паралелі, щоб зрозуміти перебіг історії загалом.
У перших зборах муссолінівського руху взяли участь щонайбільше сто осіб: футуристи, революційні синдикалісти, анархісти, соціалісти муссолінівського толку й ардіті – здебільшого молоді, ба навіть дуже-дуже молоді люди, фронтовики «великої війни», об’єднані спільним інтервентистським минулим і загальним вибуховим духом, бажанням тримати політичну ситуацію в антиурядовому й антисоціалістичному ключі. В газеті «Popolo» від 18 березня Муссоліні подав природу цього явища так:
Міцно тримаючись на теренах інтервентизму – інакше й бути не могло, адже саме інтервентизм став домінантним фактором Нації, – ми обстоюємо право та проголошуємо обов’язок трансформувати життя в Італії, зокрема революційними методами, якщо це виявиться неминучим [...].
В Італії тільки ми, інтервентисти, маємо право вести мову про революцію. [...] Ми вже зробили революцію. В травні 1915 року.
[...] Це була лише перша серія революції. Тільки початок. Під іменем війни революція тривала сорок місяців. Вона не завершилася [...] Вона триває23.
Щодо перспектив і амбіцій Союзу боротьби, він висловився так:
Ми прагнемо матеріального та духовного піднесення італійських громадян (не тільки тих, кого називають пролетаріями...) та величі нашого народу в світі.
Що ж до засобів, то у нас немає хибних упереджень: ми погоджуємося на ті засоби, що виявляються необхідними: хоч легальні, хоч так звані нелегальні. В історії починається період, який можна визначити як «політика» мас і демократичної гіпертрофії. Ми не можемо йти всупереч цьому руху. Ми повинні спрямовувати його до політичної демократії та економічної демократії. Перша може привести маси до держави, друга – примирити капітал і труд на спільних засадах максимально ефективного виробництва.
Зі всього цього митарства вийдуть нові цінності та нові ієрархії24.
Детальну програму руху було доведено до відому публіки десь за два місяці, а точніше, 6 червня, вона стала результатом націонал-революційних налаштувань суспільства із вагомим ліводемократичним ухилом: антимонархічним, антиклерикальним із виробничо-синдикалістськими інтонаціями, а отже, з вимогою запровадити восьмигодинний робочий день, встановити мінімальну заробітну плату, експропріювати цілинні неорані землі, майже повністю арештувати всі прибутки від війни, забезпечити «участь представників трудящих у організації роботи промисловості»25.
Муссоліні прагнув створити рух, а не партію; точніше, «антипартію», не обмежену якимось упередженнями, спрямовану на досягнення нечисленних революційних цілей. Типові риси такої «антипартії» було подано в статті, що з’явилася в газеті «Popolo d’Italia» 3 липня 1919 року:
Фашизм є безпристрасним рухом. Він не гребує відносинами з людьми та групами, яких ігнорують або засуджують моралісти зі своїм ідіотським міщанством. [...] відносинами як місцевого, так і національного масштабу, [що] не передбачають офіційного оформлення, якихось запротокольованих намірів, адже формалізм суперечить духу фашизму. Головне – знати, що всі ці сили можуть використовуватися зі спільною метою [...].
Союз боротьби не може, не хоче, не може бути, не може стати партією. Союз боротьби – тимчасова організація всіх тих, хто погоджується на певні рішення наявних сучасних проблем [...].
Фашизм є антиакадемічним явищем. Не політиканським. Далеким від статутів і регламентів. [...] Він не припускає та не витримує довжелезних промов. Він дістається до суті питань [...].
Фашизм є рухом реальності, правди, життя, він – зрощений із життям. Він стверджує прагматичність. У нього немає пріоритетів. [...] Він не претендує на вічне й довге життя. Він житиме, поки не виконає свою справу. [...] в Союзі боротьби немає плісняви застарілих ідей, вельмишановної бороди старців, ієрархії умовних цінностей, проте є молодість, є піднесення та віра. Фашизм завжди залишатиметься рушієм меншостей26.
Як ми бачимо, деякі з факторів – прагматизм і політична маневреність, задекларований релятивізм цінностей та ідеалістичних принципів, віталізм на тлі ірраціоналізму в поєднанні з культом меншин, спроба омолодити рух, схильність до сліпої віри та сектантства – були й залишаться не тільки типовими рисами фашизму як феномена, а насамперед особистими характеристиками його засновника, який принаймні на цьому етапі не спромігся прикувати увагу італійської політики до того, що вважав «найбільш живою, найбільш зухвалою, найбільш новаторською, найбільш революційною силою [...] з усіх сил, що є в Італії»27.