Фройд би плакав
- Автор: Карпа Ирена Игоревна
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: "Фолио"
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Фройд би плакав». Краткое содержание книги:
— Я так люблю цю країну… — зітхнула Марла зі слізьми на очах, — навіть більше за Тайланд.
Х'ялмар тихо посміхався і тільки шкодував, що в них на все, як завжди, надто мало часу.
— Надто мало часу на все у вас, — казали місцеві жителі, хитаючи головами.
— Надто мало часу, — нависало щось на Марлу зсередини, вганяючи її в паніку від невстигання.
— Надто мало часу, надто грандіозні плани, — казала вона собі, а поміж тим, здаватися не збиралася. — Однаково всі здохнемо — тож можна зробити собі вибір НЕ-здавання. Треба йти
і йти, поки не зникнеш фізично. А там — дивися, й пощастить не зникнути стовідсотково…
Х'ялмар ставив собі конкретніші завдання. Він усвідомлено побив спроби покращити цей світ. Казав про це канонічними кен-кізівськими словами:
— Принаймні я спробував.
— Це ти вже скажеш, як помреш. Поки ти тільки пробуєш… і поки Марла не зовсім до кінця розуміла ці його спроби. Не зовсім до кінця вірила у вартість того, що він робить, пишучи книги про те, як облажалося ООН в країнах Азії й Африки, про те, як влада Індонезії дурить селян на предмет розподілу землі в якихось там гірських далеких селах, про зброю й маскулінність в соціальному контексті тощо тощо. Марла раптом повірить у все це ні з того ні з сього однієї погожої днини на шляху із Тхімпху, на бутанській дорозі-серпантині під демонічне «You can check in anytime but you can never leave…» [39] з «Готелю Каліфорнія» в неве-личкому мікроавтобусі, слухаючи розмову Х'ялмара з австрійським німцем-архітектором. Гаррі (так його звали) займався реконструкціями зруйнованих в іраку шкіл, будівництвом нових лікарень. Він просто і з широкою відкритою посмішкою про щось розповідав, Марла слухала, наскільки їй це дозволяли її нефон-танні знання німецької, і раптом зрозуміла.
— Обрані люди, люди з хорошою кармою, неодмінно перетинаються.
Це було ніби одкровенням. Раптово на місці кожного з тих, хто своїм світлом намагався роздерти гнітючу темряву інших — на місці Х'ялмара, Гаррі, Артана, кількох вчителів, письменників, музикантів, просто собі людей — в її голові почало з'являтися щось на зразок теплих сяючих куль, що стрімко зближалися, ген аж до злиття у цілісну субстанцію, що зігрівала уяву й тіло хвилями, роблячи серцю млосно, радісно і трохи лячно.
Марла нічого не могла пояснити. Вона просто відчувала.
Ом мані падме хум Ом мані надме хум Ом мані падме хум
— Так, Індія — це страшно… Не можу сказати, що сумуватиму на нею, — гарненька білява і.рландочка підтакувала довгу барвисту спідницю під промерзлі босі ноги, підібгані на крісло.
— Бідолашна Нікі, — сміявся її бойфренд, — їй ніде проходу не давали.
— Брр… — здригнулася Нікі.
«Ти ба, я й насправді потвора, — дивувалася Марла, — Нікі ж також не вельми м'ясиста, а до неї лізли всі… Може, тут справа в білявості? В кожному разі маю один плюс — я НЕ ненавиджу Індію й залюбки провела б там іще з півроку…»
— То ти був одним із організаторів Світового Соціального Форуму? — зверталася Нікі до Х'ялмара, — я багато чула про нього… Поїхати не випало.
— Так… Роботи було купа просто.
— I ти там була? — це інквізиція Марли.
— Ну, майже… Приїхала, як увесь організаційний геморой вже скінчився. — Марла на мить замислилася над своєю властивістю втікати від будь-яких кисло-нудно-втомливих речей і з'являтися, як пилип із конопель, уже на все готове і приємне.
— А чим ви займаєтеся? — це вже Х'ялмар до ірландської парочки.
— Ми їздимо Азією вже близько року, час від часу викладаємо англійську, ще якоюсь волонтерською активністю займаємося… По-різному, — відказала Нікі.
[39]
Ти можеш поселитися будь-коли, але вже ніколи не зможеш поїхати звідси (англ.).