Фройд би плакав
- Автор: Карпа Ирена Игоревна
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: "Фолио"
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Фройд би плакав». Краткое содержание книги:
На цих словах сухошкірий дідок з отакееенними нігтями на босих ногах смачно втоптався у Марлині речі, приперті до її колін. Слідом за ним товста кобіта, що нестерпно тхнула рибою, зробила те ж саме. Марла промовчала.
— Однак вони не тицяються в тебе органами — це не може не тішити, — зітхнувши, підсумувала вона.
Нарешті автобус причвалав до маленького містечка на кордоні з Непалом. Візу в цю благословенну країну можна було отримати просто на кордоні, заплативши 30 універсально-національних одиниць. Як завжди, Марла виявилася першою українкою. яку побачив цей прикордонник за життя. Як завжди — здивований трохи погляд. Зате, дай їм, Боже, щастя-здоровля, жодних тобі принижень чи зволікань-звірянь-дзвінків-розпитувань. Ними, як Марла вже встигла з'ясувати за півроку подорожей, люблять займатися не лише прикордонники суперрозвинутих країн, «де вулиці мощені золотом». Митник — це діагноз. Це трагедія маленької людини. Це так само «ні-па-вєз-ло», як бути вахтером, охоронцем, чиновником, комендантом гуртожитку, працівником реєстратури, тюремником, даїшником, вчителькою математики Юлією Марківною…
— Бувають винятки, ти знаєш. Я вже люблю цю їхню країну. із просуванням вглиб «ця їхня країна» дивувала й тішила ще більше.
— Відразу видно країну буддистів, — Х'ялмар показував на фрески з рекламою міцного алкоголю, нафарцикльовані фарбою просто на стінах житлових будинків. Деякі з них від часу встигли полупитися й виглядали тепер ну просто дуже древньо й автсн-тично.
— Дивися, які в них гарні жінки! — Марла захоплено розглядала крізь вікно жінок різного віку, що, сидячи край дороги, розчісували коси. Фігурки жінок чергуватися з фігурками чоловіків, що тут же, край дороги, справляли малу потребу.
— Цікаво, яка тут символічність.
Марлині очі страшенно тішилися від споглядання пурпуру й фіолету жіночого вбрання. Геть усі кольори Непалу виглядали насиченими й довершеними. Глибокий червоний, глибокий зелений…
— Оп-па, знову солдати.
Зелений увірвався до салону автобуса. Вдивлявся в обличчя місцевим. Усіх, окрім вже зовсім шанованого віку старих, та ще Марли з Х'ялмаром, попросили вийти на паспортний контроль.
— Чого вони?
— Бояться маоїстів.
— Ага. і думають, що бєлий чєловєк тут ні при чім… От, треба здати фішку маоїстам, аби знали, кого вербувати.
Пасажири повернулися до автобусу. Всі усміхнені, всі без напрягу. Як потім з'ясувати для себе Марла з Х'ялмаром, урядове полювання на маоїстів стато для непальців чимось на кшталт щоденного прогнозу погоди. Ніхто не сахався табунів солдат, що залягали по придорожніх криївках з автоматами, ніхто особливо не непокоївся, чого вони там бігають по полю. Вікна автобуса, з яких видно всі ці перегони й маніпуляції — екрани барного телевізора з нецікавою програмою від «Еvrosport».
Солдати спокійно посміхалися на вулицях, мирні жителі спокійно посміхалися на вулицях, маоїсти спокійно посміхалися в кушах, мріючи про державний переворот. Король із королевою офіційно посміхалися під час візитів, і, можливо, парилися всенародною не-любов'ю.
— Розкажи мені ще раз про те, що там трапилося н королівському палаці, — позіхнула Марла. День уже був при смерті, як вони в'їздили в передгір'я Гімалаїв.
— Ну, там відома лише ця романтична офіційна версія, що є у кожному путівнику.
— Яка-а-а…? — нила Марла, охоча до вечірньої казочки.
— Така, шо молодий і красивий коронний принц поїхав вчитися до Лондона. Там закохався у прекрасну чи не дуже…
— У прекрасну!
— Ну добре, у прекрасну дівчинку, котру привіз на канікулах знайомити зі своєю августійшою родиною.
— Що, сказав: «Нє хачу учіцца, а хачу женіцца»?
— Типу того.
— і що старі?
— А король із королевою йому сказали: «Нє-а, любий, кров у ній червона, нам така не лізе!»
— Що, так і сказали?
— Марло!
— Що?
— Це б ти так сказала!
— Я?! Я за змішані шлюби.
— Ну й добре. Все, казочці кінець.
— Нє, не кінець! і що далі?
— То be continued.
— Х'ялмар, свиня!!!