Планета Новорічних Ялинок (збірка)
- Автор: Родари Джанни
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Анатолій Іллічевський
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Планета Новорічних Ялинок (збірка)». Краткое содержание книги:
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ
Про Лимончика, що не знав арифметики
Одного ранку Лимончик-тюремник, який приносив до камери юшку і воду, поставив долі миску, трохи помовчав, а потім суворо зиркнув на Цибуліно і сказав:
- Твоєму батькові погано. Він був дуже хворий. Цибуліно хотів узнати більше, почав розпитувати. Але Лимончик додав тільки, що Цибулоне навіть не може вийти з камери.
- Та гляди, нікому нічичирк,- додав Лимончик,- бо за цю звістку мене проженуть зі служби, а в мене ж жінка, діти...
Цибуліно пообіцяв мовчати. Хлопчик зрозумів, що Лимончик служив тюремником, бо не міг знайти іншої служби, щоб прогодувати своїх дітей.
Того дня в'язнів мали вести на прогулянку.
Вони повиходили в двір і почали крокувати по колу один за одним, а той самий Лимончик відбивав такт на барабані:
- Раз-два... раз-два... раз-два...
«Раз-два...- повторював про себе Цибуліно.- Павук-листоноша безслідно щез, як у воду впав. Уже десять днів минуло, як він пішов, і тепер немає ніякої надії, що він повернеться назад. Моїх листів він не віддав кому слід, а то Кріт уже був би тут... Раз-два... раз-два... Тато хворий, і тепер нічого й думати про втечу. Хіба ж можна винести з тюрми хворого? Де його потім лікувати? Хтозна, скільки часу після втечі довелося б ховатися в лісі, далеко від лікарів і лікарень?.. Раз-два... Ех, друже Цибуліно, облиш всякі надії, вік тобі вікувати в цій в'язниці... І помреш, то звідси не вийдеш»,- додав він, коли кинув [138] погляд на тюремне кладовище у віконце в мурі, який оточував подвір'я.
Цього дня прогулянка здавалася іще сумнішою, ніж звичайно. В'язні в смугастих куртках і штанях, понуро згорбившись, чвалали двором. Ніхто з них навіть не пробував перекинутися словом з товаришем. Усі вони мріяли про волю. Але цього дня воля здавалася такою далекою, як сонце, що ховається за хмари дощового дня. До того ж, немов у відповідь на сумовиті думки в'язнів, почав накрапати дощ. В'язні тремтіли від холоду і мовчки крокували й далі. За тюремними правилами прогулянки відбувалися за будь-якої погоди.
Раптом Цибуліно почулося, ніби його хтось кличе.
- Цибуліно!- повторив виразніше знайомий гугнявий голос.- Затримайся тут!
«Та це ж Кріт,- подумав Цибуліно і весь зашарівся від радості.- Він прийшов! Він тут!»
І зразу ж подумав про свого тата, замкненого в камері.
Він так поспішав обійти круг двору і знов підійти до того місця, де почув голос Крота, що наступив на п'яти в'язневі, який ішов перед ним. Той обернувся і буркнув:
- Дивись під ноги!
- Не сердься! - шепнув йому Цибуліно.- Передай по кругу, що за чверть години всі ми будемо на волі.
- Та ти з глузду з'їхав? - здивувався в'язень.
- Роби, що я сказав! Передай, щоб усі були напоготові. Ми втечемо під час цієї прогулянки!
«Як передати, то й передати,- подумав в'язень,- великої біди не буде з цього».
Не встигли вони обійти іще одне коло, як їхня хода стала жвава і тверда. Спини у всіх розігнулися, плечі випросталися. Це помітив навіть Лимончик, який відбивав такт на барабані, і похвалив в'язнів.
- От молодці! - гукнув він.- Отак! Груди вперед! Животи втягнути! Плечі назад! Раз-два... рраз-два!..
Це була ніби вже не прогулянка в'язнів, а солдатська муштра.
Коли Цибуліно знов наблизився до того місця, де почув голос Крота, він стишив ходу.
- Підземний хід готовий! - почувся голос Крота.- Вхід - на один крок ліворуч від тебе. Треба тільки стрибнути [139] на те місце - і земля під тобою провалиться. Ми підкопалися під саму поверхню грунту!
- Обійдемо одне коло і почнемо!- відповів Цибуліно. Кріт пробубонів іще щось, та Цибуліно уже пройшов далі.
Він знов навмисне наступив на п'яти передньому в'язневі і шепнув йому:
- Обійдемо одне коло, я штовхну тебе ногою, ступи крок ліворуч, підскоч угору і сильно тупни ногами об землю.
В'язень хотів розпитати, та в цей момент Лимончик, який бив у барабан, подивився в їхній бік.