"Грант" викликає Москву
- Автор: Ардаматский Василий Иванович
- Год: 1967
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Григорій Г. Кулінич
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «"Грант" викликає Москву». Краткое содержание книги:
Великих втрат зазнали гітлерівці, перш ніж напали на слід підпільників.
В основу повісті В. Ардаматського покладено справжні події періоду Великої Вітчизняної війни.
— Ми тільки знаємо, що вибуху не було, думали — не подіяв механізм.
— Не подіяло вміння.
— Ну що ж, вчитимемося й на таких помилках, — незворушно відповідав підпільник.
— Коли повісять бригаду робітників, чи не здасться вам таке навчання надто дорогим? — спитав Шрагін.
— Ці робітники допомагали загарбникам, — сердито сказав Бердниченко, і сірі очі його звузилися.
— Тоді ви повинні негайно ліквідувати мене, — усміхнувся Шрагін. — Я працюю інженером на цьому заводі.
— Та невже! — вигукнув Бердниченко з непідробним здивуванням.
Заговорили про спільну роботу. Шрагін повідомив, що його людина підготувала викрадення шрифта з друкарні.
— Ми про це нічого не знаємо, — майже образився Бердниченко. — У нас там теж своя людина.
— Отак і треба працювати, це і є конспірація, — примирливо сказав Шрагін…
— Ясно… — зітхнув Бердниченко. — Адже ми не мали ніякого інструктажу і ніяких методичних посібників… — він сказав це так, наче йшлося про його колишні шкільні справи. До війни він був завучем технікуму.
Домовилися надалі зустрічатись по можливості регулярно…
За два дні до 7 листопада на вулицях міста з’явились листівки, присвячені 24-й річниці Жовтневої революції.
Першу таку листівку Шрагін побачив, коли рано-вранці 5 листопада йшов на завод. Мрячив дощ, все навкруги було сіре, холодне, чуже. Вулицями снували німці в своїх мишачих, почорнілих від дощу шинелях. Розбризкуючи грязюку, мчали розфарбовані в жаб’ячий колір автомашини. Серед цього чужого холодного світу на сірому стовпі жовтіла листівка, що кричала про Великий Жовтень, про нашу віру в перемогу.
На грубому шпалерному папері було надруковано:
«Двадцять чотири роки тому пролетаріат Росії під керівництвом партії більшовиків на чолі з Володимиром Іллічем Леніним здійснив Велику Жовтневу соціалістичну революцію. Так народилась наша перша в світі держава з радянською владою робітників і селян. Її Червона Армія вистояла перед воєнною інтервенцією капіталістичної Європи і Америки, розгромила всіх зовнішніх і внутрішніх ворогів революції. За двадцять чотири роки свого існування Радянський Союз об’єднав у свою сім’ю сотні народів і народностей, і всі вони брали участь у побудові соціалізму, який став їх радісним, вільним життям.
Ніхто і ніщо не може зупинити наш дальший рух уперед і не зламає нашої віри в справу Жовтня, нашої відданості Комуністичній партії! Великий і непереможний Жовтень! Смерть німецьким окупантам!»
Шрагін кинув побіжний погляд на листівку і пішов далі. Йому стало жарко, сильно закалатало серце. За одну хвилину все навкруги змінилося, немов якимись чарами.
Головна сила людини — в її причетності до свого народу, до всього його життя, до його щастя і до його горя. Шрагін відчув зараз цю свою причетність з особливою гостротою. Він не помічав ні холоду, ні дощу — адже це була його осінь, і цей холод і дощ були проти його ворогів. Тут проти них усі, тому що і тут фронт, і тут війна. І війна особливо жахлива для них, бо вони не знають, звідкіля їм завдадуть удару. І це страх пофарбував їхні машини в жаб’ячий колір, а їх самих вдягнув у шинелі непомітного мишачого забарвлення.
Шрагін пригадав рідний Ленінград і як він — школяр — одержував комсомольський квиток з рук учасника жовтневого штурму Зимнього. Це був ще зовсім нестарий чоловік, інженер заводу, який шефствував над їхньою школою на Виборзькій стороні. Вручивши квитки, інженер сказав: «Не важливо, юні друзі, ким ви станете, всі ви продовжуватимете велику справу Жовтня. І може статись, доведеться вам за цю велику справу і життям своїм пожертвувати, як ті, що лежать тепер на Марсовому полі…»
Спогад прийшов з дитинства, а був він як ще один наказ, що прямо стосувався його сьогоднішнього життя.
Шрагін був уже на території заводу і йшов уздовж стапеля, як враз помітив попереду під краном щільну групу робітників. Він зупинився позаду них і через голови побачив уже знайому йому листівку, приклеєну до внутрішнього боку залізної ноги крана.
— Дивись, не забули поздоровити, — тихо сказав літній робітник і оглянувся. Він угледів Шрагіна, і посмішка миттю злетіла з його обличчя. Підштовхнувши ліктем сусіда, він голосно сказав: — Чого побрехеньки читати? Пішли працювать.
Шрагін залишився перед листівкою сам. Тепер він читав її повільно і обдумував, як йому діяти: зірвати чи залишити? Робітники пішли, але пізніше вони могли вернутись і побачити листівку на місці. А серед них міг опинитись і зрадник. Рискувати не можна! Шрагін як міг акуратно відірвав міцно приклеєну листівку і, тримаючи її в руках, пішов до дирекції.