Московитія проти України: політика, культура...

…Цей велемовний лист — крик душі, написаний на захист однієї людини, як у краплині води, відбиває факт злочинних діянь режиму Кучми. Уже за незалежної України мордували патріотів за національну ідею, мучили і переслідували, вбивали підло, зненацька в під’їздах будинків. Немовби у старі часи, страх тінню поповз по селах і містах — система Кучми вступала в силу. Було усім ясно: не до демократії, совіцьке страховисько руками його виконавців здійснює мордування громадян. Неохоче сходила зі сцени стара повія СРСР… Спливали на пам’яті 30-ті роки, коли «чорний ворон» відвозив ночами з письменницького дому «Слово» класових ворогів, прислужників імперіалізму… Ті, що працювали на чорну потвору московської стерилізації, уже давно в пеклі, але залишилися їхні онуки, які ногами і руками тримаються чиновничого крісла, у різний спосіб і на різний лад реанімують оте страховисько — СРСР.

Аналоги і зіставлення інколи конечні, вони велемовніші від гучних епітетів і романтичних емоцій. Звертаємося знову за допомогою до важливого цитування.

Свідчення професора П. Таланчука — «державний борг СРСР становив у 1990 році 35 млрд. рублів у вільно конвертованій валюті, внутрішній — майже 600 млрд. рублів, останніми роками він зріс майже на 400 млрд. рублів. Держава жила в борг, практично балансуючи на межі економічного банкрутства. Розвал СРСР був на часі політично й економічно невідворотним.

Ситуація значно погіршувалася тією обставиною, що, за словами Горбачова, на мілітарні зусилля СРСР спрямовувалося 92% усіх промислових потужностей, а на задоволення людських потреб — лише 8%. Він знав, що казав. А Україна була цитаделлю «оборонки»13, — наведене свідчення П. Таланчука ґрунтувалося на розумінні тягаря кремлівського тоталітаризму, який посягнув на основні людські цінності. Замість миру, про який говорилося пишними словами, закручувалися гайки «оборонки», у тенетах тотальної брехні губилися дощенту геть усі права людини. Суспільство жило в ошуканому середовищі, було обмануте, усе сприймалося навиворіт і нагадувало містерію жахів, карнавал потворного лицедійства. Чи знову хотіли, хочуть нас до цього навернути брехуни-лицедії? Чи не бачимо у реаліях інтеграції реакційних, опозиційних сил України нову хвилю, що загрожує її суверенітету? Чому московицькі авторитети від політики і культури у 2004 р. поводили себе безцеремонно і протизаконно в нашій державі за підтримки відомств Миколи Білоконя та Геннадія Васильєва? Пам’ятаймо: ескалація нетерпимості та розбрату потенційно загрожує спокою та стабілізації! Сутність нашого буття — у розкритті таких якостей, які є виразниками Добра у відносинах між людьми нашої держави.