Московитія проти України: політика, культура...
- Автор: Федорук Олександр
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Видавництво імені Олени Теліги
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Московитія проти України: політика, культура...». Краткое содержание книги:
З позицій захисту української держави, незалежності, національної ідеї, політики, культури, моралі, християнського віросповідання та народних традицій писалися сторінки цієї книжки: то вони лежали під сукном, то знову, здинамізовані життям думки, кликали автора до пера — і народжувалися нові сторінки-роздуми, що були покликані нашими реаліями.
В Україні достатньо сил, запасу енергії, здорового глузду, тверезого розуму, як хочете називайте це, — але з руїни Україна вкотре постане і вкотре, як у листопадово-груднево-помаранчеві дні очищення, явить перед світом свій ясний лик, святе прагнення вистояти, вижити і далі стверджувати прогресивні діяння, облаштовувати свій внутрішній порядок і налагоджувати нові міжнародні відносини. Свого часу пропозиції до діалогу міжнародна спільнота не могла прийняти з брудних рук діючого президента (згадаймо Стамбульський саміт 2004 р.).
Нелегким є сходження! Настане оте відродження, яке, здавалося, юнь на Майдані здобула у 1990 р. І ми усі покладали щемну віру, що юнь не піде на компроміси, що золота київсько-майданова юнь візьме владу і втримає її твердо в руках (хитрішими тоді після 1990 р. виявилися колишні парткомсомольські кушнарьови, тигіпки, яцюби, симоненки, що перехопили ініціативу і стали по суті першими носіями комуно-партійного капіталу). Нелегким є нинішнє сходження, тому що кайдани минулого СРСР тягли Україну в минуле понад десять років, тому що Україну безсовісно розкрадали клани Кучми.
Оглянімося назад: з яких кіл виростали Л. Кравчук, Л. Кучма, В. Єльченко? Оглянімося довкіль до досвіду Балти: чи могли люди ґатунку Кучми, Єльченка, Креміня вирішувати рівні внутрішньої, зовнішньої державної політики? Їм просто показали на двері: до влади зась!
Помаранчевий досвід, однак, не навчив: знову до помаранчевих кольорів, як після 1990 р., сьогодні потяглися перемальовані черги… з минулого (депутатського, мультипартійного, фінансового)… Знову помаранчева пагінь спостерігає спокійно за маніпуляціями маніпуляторів…
Оглянімося назад — якщо хочемо будувати майбутнє і мати об’єктивно справедливу владу!
Не забуваймо минулого! Отож, нехай ці екскурси не здадуться для упереджених банальними.
Мова йтиме про «товаріщей» з клану Зюганова—Симоненка—Вітренко—пітекантропічних могиканів совдепії. «Товаріщі» піднімають голови і поводяться безцеремонно, демонструючи якості чекістських борців за право «рівності» між людьми, в їхньому, чекістському розумінні, за права демократичних свобод. «Товаріщі» вийшли з совдепівських окопів, де заховалися, причмелені громом народного волевиявлення.
— Ми — спадкоємці колись славетної КПРС — відкинули її помилки. Отже, вболіваємо за колись могутню, незалежну від моря до моря, сильну, ядерно-ракетну, «могучу-кипучу», що виводила супутники і космонавтів у космос, пенсіонерам давала пенсії, робітникам гарантувала право на працю, берегла честь офіцерів, захищала лікарів, запевняла безплатне навчання… За нами йде творча інтелігенція, — договорився в телеінтерв’ю неокомуністичний вождь Зюганов. На запитання коментатора Сергія Доренка: яка інтелігенція? — не моргнувши, збрехав: «Усі лікарі, ми захищаємо медицину».
Принцип демократії «товаріщей» — принцип брехні і демагогії. На чиїх кістках вибудовано «символ могучей«? Зеки і безправні колгоспники-раби, які не мали паспорта і не мали найменших громадянських прав — права покинути колгосп і переїхати в інше місце, отримували замість реальних грошей міфічні трудодні, — тримали на своїх раменах купу струхнявілого міфу.
За чий кошт будувалася велич пірамід, неістотно яких — єгипетських чи більшовицьких, історія знає. Отже, раби, загнані силою штиків, ударами гумових кийок, будували картковий дім — як їм веліли.
«Товаріщі» не визнають національної гордості — підвалиною їхньої моралі є інтернаціональне чуття. Мова, релігія — для них це чуже, не наше. Не визнають права людини на вільний вибір і вільну незалежну думку: «товаріщі» — за адресу без адреси, за дім без дому і вулицю без вулиці.
У «товаріщей» є ностальгія за «Москвою майскою», яка витворила балаган безкінечних черг, катавасію дефіцитних товарів, театр розпридільних спецмагазинів, де консументами були «товаріщі» і де товари, звично, продавалися за іншими, меншими, ніж у магазинах для звичайних громадян, цінами; бутафорія інтернаціональної величі в «Москве майской» виглядала убого, як смокінг на більшовицькому голому тілі. Усе було убогим, ницим насправді, а видавалося, як тріумф інтернаціонального інтелекту: брехня підміняла правду, брехня була випрасуваною для балаганного лицедійства.