Московитія проти України: політика, культура...
- Автор: Федорук Олександр
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Видавництво імені Олени Теліги
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Московитія проти України: політика, культура...». Краткое содержание книги:
З позицій захисту української держави, незалежності, національної ідеї, політики, культури, моралі, християнського віросповідання та народних традицій писалися сторінки цієї книжки: то вони лежали під сукном, то знову, здинамізовані життям думки, кликали автора до пера — і народжувалися нові сторінки-роздуми, що були покликані нашими реаліями.
Набешкетували з кучмами медведчуки, насуркісували з бакаями, напінчукували, натигіпкували… Моторошно від спогадів про те, як грабували, розкрадали, розмінювали на п’ятак державу.
Пам’ятаймо: брехуни-лицедії — це покручі! Пам’ятаймо: покручі живучі! Покручі не переводяться — нашкодять і сідають у депутатське парламентське крісло, де вони є недоторкані і де вони шкодять ще більше, і ще більше обманюють.
Шлях, який ми проходили, трагічний, якщо у поняття трагізму вкладати нашу покірливість і нашу забудькуватість, невміння поводити себе гідно з покручами. Трагічне висувається на перший план тоді, коли не можемо почувати себе господарями на землі, запобігаємо перед зайдами-чужинцями, не шануємо рідну мову, не захищаємо право на свободу і щасливе життя, не дбаємо про дітей. Ми повинні дбати, аби наші діти були господарями на землі, а не слугували дітям отих покручів, які сьогодні, маскуючи суттєві наміри, уявне видають за дійсне.
Філософія покручів — робити кпини з господаря, інтелігента, з нашої моралі і поведінки. Життя свідчить, що покручі хитрі і небезпечні, підступні і нещирі, але полохливі перед виявом нашої стійкості, волі і колективної сили.
Покручі нападають, коли ми не разом, а поодинці, коли вони об’єднані обручем покручанства, а ми розбратані і не поєднані. Вони збивають нашу державу на манівці, з обраного народом шляху до свободи і достатку ведуть громадянство до злидарства, за допомогою інтриг, підступів стверджують філософію покруцтва. І тоді в усіх гріхах винні, скажімо, демократи, і тоді народний Рух України розпадається несподівано на ворогуючі табори. Негаразди в нашому домі покручам, брехунам-лицедіям на радість!
Звісно, історія не повторюється. Але вона вчить. Вона вчить нас шанувати своїх героїв — лицарів у боротьбі за національну ідею й державність. Згадаймо в цьому переліку подвиг юні з Крут. «Але треба, щоб ми пам’ятали не тільки імена цих святих «мучеників» (П. Тичина), а й цінували та збирали всі зернини відомостей про них, знали їх в обличчя. Дорогоцінними є всі краплини знань про крутянців. Пам’ятаймо, що той бій став «народинами нового українця» (Є. Маланюк), що герої-крутянці своєю кров’ю змили з душ співвітчизників залишки рабства15.
Він, покруч, руками-ногами тримається за колективну безвідповідальність в українському парламенті, страх боїться нових змін, ринкових реформ, свіжого вітру демократії.
Будьмо єдиноморальним Народом! Проекція прогнилої системи на наші реальні межі у способах трансформації отого перекотиполя покручів змушує нас доконче прозріти і відкинути гидь покручів, що гніздяться воронням на дереві нашого з вами життя.
Наш час не терпить зволікання — і це вже голос до молодого покоління! Тотальні компроміси, в атмосфері яких ми далі перебуваємо з терпінням недорізаних овечок, повинні поступитися місцем дії, рішучості, безкомпромісній одностайності молодих, активних і духом збратаних.
Чуєте, Україна чекає! Тільки в такий спосіб виживемо самі і дамо змогу жити іншим.
Перед великими політичними змінами в державі розкручуються немащені, скрипучі колеса політичних возів, груп, комітетів і сила-силенна партій. Де тільки-но світліші, ясніші, ширші двері, — покручі беруться за дьоготь і давай розмальовувати оті двері, перефарбовувати на свій лад, в цьому вони неабиякі майстри. Тоді усі паркани, телеграфні стовпи заклеюють листівками, агітками, гаслами, тоді усі поштові скриньки переповнені брудом, наклепами.
Як тут не повторити сказане на часі: «Допоки українська владна система не сприйматиме національну культуру як власну, доти ми її не матимемо. І не слід дошукуватись зовнішніх факторів чи інших метаморфоз стану української культури, «часи змінюються — лишаються звичаї влади»16. Покручі приносять народові України, її культурі шкоду. Їхні волання були і є керовані інстинктами зла. Позитивна вольова дія — не для покручів, бо вони виступають організаторами деструкції, розламу, розбрату і духовної порожнечі, що вони її утворюють і в якій постійно перебувають. Тож не дивно, що в часи політичних зрушень покручі Москви простягають хижацьку руку покручам-хижакам Києва, і політичний їхній доморощений галас є криком голодних у пустелі.
То кому вони такі потрібні? — Навряд чи згадають їх теплим словом нащадки — у Києві, Москві однаково проклянуть…
_______________
1 Плющ В. Невже мав рацію Троцький? — Літературна Україна. — 1994. — 30 червня.
2 Див: Достатньо аргументовані публікації в газеті «Інформаційний бюлетень» з Кременчука показали справжнє обличчя Кучми: «Кримінальний злочинець Кучма не може бути президентом», «Присуд народного трибуналу», «Стратегія відставки для шахрайкуватого Президента України» (2002. — 17 жовтня); «Час змінити Льоню…», «Постанова про порушення кримінальної справи», «Хто, за скільки і коли продав Україну», «Кучма не кається. Пропиває Україну далі» (2002. — 24 жовтня); «Кучма втрачає силу, але все ще утримує владу», «Как Кучма и Деркач взломали шифры НАТО» (2002. — 31 жовтня).