Пригоди Вернера Гольта
- Автор: Нолль Дитер
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Михайлюк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пригоди Вернера Гольта». Краткое содержание книги:
Радянським читачам відомі його книги «Старе й нове», «Мадам Перлон», «Сонце над водами». Роман «Пригоди Вернера Гольта», написаний у 1960 році, був удостоєний премії імені Генріха Манна. Цікаво і захоплююче розповідає письменник про німецьку молодь, одурманену чадом фашизму, про її боротьбу, тривоги, сумніви, кохання, про пошуки нових шляхів у житті…
Роман «Пригоди Вернера Гольта» є великим творчим успіхом молодого письменника. Як і більшість героїв його роману, він народився в 1927 році, брав участь у другій світовій війні, пережив усі її страхіття…
— Ну, а ось як працює надульне гальмо, ви, напевне, вже не знаєте? — запитав Шмідлінг.
— Чого ж тут не знати? Адже це дуже просто, — заперечив Вольцов.
Та несподівано в окопі біля гармати з’явився Готтескнехт; хто знає, скільки часу він спостерігав за цією сценою.
— Увага! — вигукнув Шмідлінг.
Але Готтескнехт помахом руки зупинив його.
— Так, так, Вольцов! Значить, це дуже просто? Що ж, розповідайте. Але якщо ви хоч раз зіб’єтесь, поставлю вам незадовільно.
Вольцов дивився на вахмістра, примруживши очі і схиливши набік голову.
— Дозвольте, пане вахмістр, перед цим дещо сказати.
— Ну, ну, слухаю вас, — мовив Готтескнехт.
Вольцов закліпав очима і витягнув уперед шию.
— Я цього ніколи не вивчав і не знаю заведеної тут термінології. Якщо ви справедливий, то повинні звернути увагу тільки на суть моїх пояснень.
У Шмідлінга на лобі виступили краплини поту.
— «Якщо я справедливий, то повинен…» — мрійливо повторив Готтескнехт. Потім різко додав: — Починайте!
— Дульне гальмо, — зосереджено почав Вольцов таким голосом, ніби читав вірші,— дульне гальмо нагвинчене на дульну частину ствола гармати. Під час пострілу крізь нього проходить снаряд, і коли дно снаряда на мить закриває передній отвір дульного гальма, порохові гази, що рвуться вперед за снарядом, прагнучи розширитися…
«Зараз він зіб’ється», — подумав Гольт.
— …потрапляють у бокові отвори на дульному гальмі. Ці отвори прорізані під кутом, протилежним напрямові пострілу. А це означає, — вів далі Вольцов, уже впевнений у своїй перемозі,— що порохові гази вириваються з дульного гальма назад і цим надають стволові поштовх вперед, який частково зменшує силу відкоту.
Шмідлінг з полегшенням глибоко зітхнув. Готтескнехт пильно подивився на Вольцова, і той спокійно витримав його погляд.
— Вірно все, від початку до кінця, — сказав Готтескнехт і вийняв блокнот. — Одиниця… Але ж ви забажали справедливості, і тому я не можу дозволити, щоб рядовий називав себе лейтенантом, коли йому заманеться приїхати на машині з вокзалу.
Вольцов зблід.
— Ви з’являтиметесь до мене щовечора о двадцять першій нуль-нуль і чиститимете мої чоботи. Сподіваюся, ви згодні з тим, що це покарання справедливе!
Запала мовчанка.
— Пане вахмістр, — заговорив Вольцов, — погодьтеся, в свою чергу, що вам не надано права вимагати від підлеглих особистих послуг у формі дисциплінарного стягнення. Прошу накласти на мене покарання, яке б відповідало нормам військового уставу.
«Кепські справи», — подумав Гольт.
— Вольцов, — сказав Готтескнехт, — я б з задоволенням поставив би вам одиницю за сміливість. Але це не сміливість! Це наївність! Ви просто не знаєте, що накликаєте на себе. — І вже звичайним діловим тоном додав: — Отже, після занять з’явитеся до мене відбувати покарання.
— Слухаю, пане вахмістр.
— Продовжуйте, — дружелюбно промовив Готтескнехт і пішов.
Як тільки він зник, Шмідлінг зітхнув так голосно, що Гольт здивувався: «Чого це він так боїться? Адже він інструктор, чого ж йому тремтіти?»
— Ну, Вольцов, — сказав Шмідлінг, — накликали ви на себе лиха!
— А мені начхати… — зневажливо махнув рукою Вольцов.
Унітарний патрон з гранатою, дистанційний запал з максимальною тривалістю дії на тридцять секунд, трубчатий бездимний порох у гільзах — ось що ще входило в програму їхнього першого заняття.
По закінченню занять новачки з батарей і від приладів зібрались у солдатській їдальні — колишньому ресторані стадіону. Тут ще обідали солдати з інших батарей. На нетесаних столах валялись купи картопляного лушпиння впереміш з недокурками, обгризеними кістками. Вольцов підійшов до одного з столів і змахнув усі недоїдки прямо на коліна тим, що обідали. Їхні протести і вигуки обурення Вольцов відразу ж подавив погрозою:
— Ану, заткніть пельки! А то ще дістанете!
На обід була картопля-нелупка і ріденький соус, у якому плавало кілька дрібненьких шматочків м’яса.
— Погані справи, далі нікуди! — буркнув Феттер.
Цемцький, Шенке і Груберт, що вивчали прилади керування вогнем, сиділи поблизу і обмінювались незрозумілими термінами, на зразок «випередження на висоті», «поправка на знос каналу», «сума метеорологічних і балістичних поправок»… Вони вже занадто хизувалися. Цемцький розповідав: