Samotni.com
- Автор: Космовська Барбара
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Школа
- ISBN: 978-966-429-455-0
- Переводчик: Игорь Андрущенко
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Samotni.com». Краткое содержание книги:
— Гарне ім’я — Ірена.
— Зося одного разу пояснювала мені, що воно означає «мир», і я загадувалася над питанням, чому хтось назвав мою матір «Мир», а не, наприклад, «Палата». Палата — це принаймні дівчинка…
— Цікаво, як ти назвеш свою дочку? — Кая тепло глянула на подругу.
— Вгадай. На відповідь у тебе ще кілька років. — Йоанна зиркнула на годинник. — Але якщо хочеш випити нашого улюбленого соку, то нам треба йти.
— Ми не почекаємо Зосю? — Кая виглянула у зелений провулок.
— Якщо вона ще не прийшла, то, мабуть, щось їй перебило. У Зосі останнім часом лихі дні. Навіть на побачення не ходить. Треба цим зайнятися, бо знаєш… нема нічого гіршого за закохану вчительку.
— І Снігову Королеву, — погодилася Кая, перш ніж, напівобійнявшись, вони пірнули в гущавину ніжно-зелених дерев.
Віктор повільно відчиняв Шимону двері ательє, хоча звук дзвінка свідчив про поспіх, з яким власник хотів зайти всередину.
— Агов! Ти що, травмувався на тренуванні? Я думав, що ти ніколи не відчиниш.
Досить було глянути на блискучу підлогу, щоб довше витирати мокрі черевики.
— Квітень-переплітень! — долинав до Віктора з коридорчика жвавий голос Шимона. — Хвилину тому було сонячно, наче на Багамах, а тепер злива! Каналізація на нашій вулиці вже оголосила застережний страйк… О, я бачу, і тут застережний страйк, — прокоментував він похмурий вираз Віктора. — Кидай це ганчір’я. Завтра закінчиш. Подивись, що я приніс.
У паперових пакетах від Турка, тих, які він вручав постійним клієнтам зі стравою на винос, могли бути тільки Вікторові улюблені кебаби. Звичайно, з кетчупом, незалежно від того, якого «кечу» йому хотілося.
— Невже я влучив?
— У десятку.
— О, перша спроба посмішки. Непогано. А тепер сядь і розкажи мені, що сталося. Мабуть, я замало тобі плачу. — Шимон занадто жадібно вп’явся зубами в тісто, і цівка кетчупу, що стікала по бороді, перетворила його на якусь жертву серійного вбивці.
— Платня в мене гарна. І взагалі… Все гаразд, — Віктор швидко потягнувся по свою порцію, бачачи, з яким задоволенням наминає його друг.
— Ти посварився зі своєю подругою, — вгадував Шимон між укусами.
— З Йоанною? — обурення, з яким він відреагував, виключало таку можливість.
— Аякже! От голова я капустяна! З кожним може трапитися, але не з кимось таким… гарним і щирим.
— Ви її бачили?
— Бачив. Вона розглядала з тобою світлини на вітрині.
— Справді. І… ну, вам теж подобається?
— Дуже, — споважнів Шимон. — Я навіть подумав, що це одна з тих дівчат, які рік у рік дедалі гарнішають, а вродливі жінки… сам знаєш… Вони не завжди наші…
— Вона інакша… Я знаю про це! — Шматок пирога приземлився на підлогу, і Віктор серйозно замислився над питанням, чи не підняти його та не з’їсти. Врешті-решт, тут стерильно, як у лабораторії.
— Кидай у кошик, — випередив його наміри Шимон. — У мене для тебе є добрий додаток. — На столі з’явився подвійний пакет. — А тепер кажи мені, що тебе непокоїть.
— Е-е, насправді я, мабуть, вимогливий. Давно не було так добре. І в школі, звичайно, якщо не брати до уваги географію, і вдома, бо ви цілком вилікували мою бабусю… Ну, і на тренуваннях… Отож, коли вже все гаразд, іде як по маслу, то сам собі знаходжу проблему…
— І що тобі вдалося знайти?
— Ще один доказ провини моєї казкової матері.
— Чому казкової?
— Ну, бо такої, що «за сімома горами і сімома лісами»…
— І що вона зробила?
Запала тиша.
— Я думаю, вона хотіла доброго, — почав знехотя Віктор. — Зрештою, я не хотів би говорити про це, бо, можливо, ви мене не зрозумієте. Я наче якийсь довбаний ганчірник.
— Повір мені, — почув він спокійний врівноважений голос Шимона.
— Свята наближаються, тож моя мати послала нам пакунок.
— Ну і…
— Для бабці у ньому був молитовник. Англійською. І якась вервиця. Вона написала, що освячена Папою Римським, а Папа збирається в Англію лише наступного року… Були і туфлі, на шпильках, плащ… А саме — її плащ. Приношений. Такий малиновий. Я аж здивувався, що його ще не погризла англійська міль. Отримав і я шмотки. На зріст метр сорок. До цього «адіддасівські» кросівки на розмір тридцять вісім. Якраз на Антося, сина пані Сиґідової.
— Я не хочу виправдовувати твою матір. — Шимон посерйознішав, хоча з плямою кетчупу на підборідді вигляд, як і раніше, мав смішний. — Важливо те, що вона прислала, шкода тільки, що замало знає про своїх близьких. І це паскудно, чи не так?