Вертиголов та інші політичні тварини. Антологія німецької літератури 90-х років XX ст.

Окремі сюжетні лінії супроводжуються міркуваннями головного героя про психологічні наслідки роботи в штазі. У романі переплітаються автобіографічні пасажі від імені автора, оповідь від першої та третьої осіб однини (часто зміна перспективи відбувається в одному реченні) й літературні тексти головного героя. Оповідне Я в романі таке нестабільне, що неспроможне вибудувати цілісну оповідь, що провокує постійне відчуття внутрішньої нерозрізнюваності та розщеплення. До того ж М. В. / Камберт поступово втрачає здатність розрізняти реальність і вигадку. Перебуваючи в системі множинної й абсурдної симуляції дійсності як аґент штазі, головний герой-письменник водночас має працювати з іще одним рівнем фікції, що призводить до шизофренічного нерозрізнення дискурсів. У своїх нарисах М. В. описує персонажа, якого називає Камерт або К., тобто наділяє його своєю квазі-ідентичністю неофіційного співробітника штазі. Читач, як і оповідач, приречений губитися в фікціональних голосах різного рівня фіктивності, від яких головний герой намагається сховатися у підземелля, що поєднують усі будинки в місті, повторюючи кафкіанський хід маління і вислизання в нору з-під авторитарного патерналістського дискурсу. Водночас Гільбіг дає негативну відповідь на вихідне питання роману: чи можна бути письменником, працюючи на службу держбезпеки. За Гільбігом, це неможливо, тому що призводить до дифузії ідентичності суб'єкта.

Проте чому письменник не чинить опору, коди його вербують до штазі? Чим ця робота так спокушає, що саме в його житті вона обіцяє спростити? Окрім матеріальних привілеїв (житло, гроші) для головного героя визначальним є те, що його сприймають як письменника, і це дозволяє йому сподіватися на публікації. Майор Фоєрбах навіть підіграє цим очікуванням: «А що, якби ми трішки підштовхнули вашу кар’єру поета?» — запитує він Камберта на початку: з часом він не вірить його звітам про Читця, закидаючи їм фікціональність.