Чорний Загін
- Автор: Кук Глен Чарльз
- Серия: Хроніки Чорного загону #1
- Год: 1984
- Язык: украинский
- Переводчик: ПоліГНОТ
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чорний Загін». Краткое содержание книги:
Перша книга з класичної вже серії темного фентезі Хроніки Чорного загону.
Крізь двері протиснувся Одноокий, підійшов до нас і висипав оберемок клунків замотаних у непромокальну тканину. На них налипли мокрі грудки землі.
-- Ти мав рацію. Ми викопали це за її спальнею.
Гоблін видав з себе довгий, пронизливий вереск, від якого кров у моїх жилах замерзла, як від крику сови, почутого в лісі опівночі. Одноокий негайно метнувся на звук.
В такі миті я починаю сумніватися в щирості їхньої ворожнечі.
-- Він у Вежі, -- простогнав Гоблін. – З Леді. Я бачу Її його очима… його очима… його очима… Темрява! О, Боже, темрява! Ні! Боже, ні! Ні!
Його слова переросли в сповнений абсолютного жаху крик, а тоді поступово стихнули.
-- Око. Величезне Око. Воно бачить мене наскрізь.
Ворон і я наморщили чоло і знизали плечима. Ми й гадки не мали про що він базікав.
Голос Гобліна звучав так, немов він впав у дитинство.
-- Нехай воно не дивиться на мене. Нехай воно перестане. Я був чемним. Заберіть його геть.
Одноокий опустився на коліна поряд з Гобліном.
-- Вже все добре. Все добре. Воно не справжнє. Все буде гаразд.
Я переглянувся з Вороном. Він повернувся до Сонечка й почав жестикулювати.
-- Я посилаю її за Капітаном.
Сонечко з неохотою пішла. Ворон взяв наступний аркуш паперу з купи й почав читати. Холодний, як камінь, наш Ворон.
Гоблін покричав ще трохи, а тоді запанувала мертва тиша. Я різко повернувся. Одноокий підняв руку, показуючи, що моєї допомоги не потрібно. Гоблін закінчив передавати наше повідомлення.
Гоблін потрохи заспокоювався. Вираз жаху залишив його обличчя. Повернувся рум’янець. Я став на коліна й перевірив пульс на шиї. Серце в нього тріпотіло, але ритм поступово сповільнювався.
-- Чудо, що його не вбило цим разом, -- сказав я. – Раніше бувало так погано?
-- Ні, -- Одноокий відпустив руку Гобліна. – Наступного разу краще не доручати йому виходити на зв'язок.
-- Воно прогресує?
Моя професія межує з їхньою вздовж вкритих темрявою країв, але тільки незначною мірою. Я мало що знаю.
-- Ні. Певний час потрібно буде підтримувати його віру в себе. Здається, він застав Ловця Душ в самому серці Вежі. Це будь-кого виб’є з рівноваги.
-- Він був в присутності Леді, -- видихнув я. Я не міг стримати хвилювання. Гоблін бачив Вежу зсередини! Можливо він бачив Леді! Тільки Десять Поневолених будь-коли поверталися з Вежі. Людська уява наповнювала її тисячею жахливих можливостей. А в мене був живий свідок!
-- Відстань від нього, Док. Коли буде готовий, сам тобі розповість.
В голосі Одноокого пролунав різкий тон.
Вони сміються з моїх фантазій, кажуть я закохався в нечисть. Може вони й мають рацію. Інколи моє зацікавлення лякає навіть мене. Занадто вже воно нагадує одержимість.
На певний час я забув про свої обов’язки щодо Гобліна. В цю мить він перестав бути людиною, братом, старим другом. Він перетворився на джерело інформації. Тоді, присоромлений, я повернувся до документів.
Невдовзі сповнена рішучості Сонечко притягнула спантеличеного Капітана.
-- А, ясно. Вийшов на зв'язок, -- він пильно поглянув на Гобліна. – Вже сказав щось? Ні? Розбуди його, Одноокий.
Одноокий почав протестувати, передумав і лагідно потрусив Гобліна. Гоблін не поспішав прокидатися. Його глибокий сон нагадував транс.
-- Якісь проблеми? – запитав Капітан.
Я пояснив. Він фиркнув і сказав:
-- Віз у дорозі. Починайте пакуватися.
Я почав вирівнювати купки документів.
-- Я мав на увазі Ворона, Док. Ти будь наготові. Мене тривожить стан Гобліна.
Капітан мав рацію. Гоблін знову побілів. Його подих був неглибоким і швидким. Він дихав дедалі важче.
-- Дай йому ляпаса, Одноокий, -- порадив я. – Можливо йому здається, що він все ще там.
Ляпас допоміг. Гоблін відкрив сповнені паніки очі. Він впізнав Одноокого, здригнувся, глибоко вдихнув і пропищав:
-- От так ви мене вітаєте? Після всього цього?
Однак його голос зрадив, що протест був нещирим. Навіть глухий почув би в ньому полегшення.
-- З ним все гаразд, -- сказав я. – Вже починає, курва, скиглити.
Капітан присів. Він не промовив ані слова. Гоблін сам почне говорити, коли буде готовий.
Він збирався з силами кілька хвилин, а тоді промовив:
-- Ловець Душ наказав забиратися звідси до бісової матері. Якомога швидше. Він зустрінеться з нами по дорозі в Паничі.
-- Це все?
В повідомленнях завжди те саме, але Капітан сподівається на щось більше. Після того, як я побачив, що пережив Гоблін, мені здається, що гра не варта свічок.