Щоденник моєї секретарки
- Автор: Капрановы Братья
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Зелений пес
- ISBN: 978-966-1515-30-6
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Щоденник моєї секретарки». Краткое содержание книги:
— А гуманоїдам про це відомо? — поцікавився я.
— Про що?
— Що літак з підробленими документами.
— Чому з підробленими? — обурився Гриша. — З оновленими.
— Ну з оновленими. Гуманоїди знають про це?
Паша розвів руками:
— Слухай, а хто вони такі? Я даю гроші. Вони — тільки прокладка. З крильцями! — зареготав він. — Прокладка з крильцями!
Авіатори приєдналися до веселощів. Жарт і справді вийшов вдалим. От тільки ситуація ускладнювалась. Якщо гуманоїдів планують використовувати для такої справи, значить мені складніше буде усунути їх від бізнесу в міністерстві. Десь вони ж мають врешті–решт заробити гроші, щоб у разі чого заплатити за неліквідний крадений літак? Проте цю гілку все одно треба різати, які б несподівані повороти вона не робила.
Тим часом Паша одсміявшись знову сховався за відкритими дверцятами шафки. Цікаво, гості здогадуються, що саме він там робить?
— А давайте за це вип’ємо! — раптом виринув назовні Паша, тримаючи в руках пляшку із рештками віскі. Він дійшов вже такого стану веселощів, коли потребував компанії.
Хлопці знизали плечима, але погодились. І справді, якщо людина, у якої ти збираєшся позичити грошей, пропонує випити, то відмовлятися — гріх. Господар з ентузіазмом взявся витягати келихи з серванта. Секретарок він не кликав, мабуть, боявся, щоб ті не настукали дружині.
За хвилину віскі до останньої краплі було розлито порівну усім присутнім. Цокнулися за успіх майбутньої операції. Пашині очі з кожною хвилиною ставали все більш блискучими, опіки на обличчі наливалися червоним, немов у якогось монстра з дитячих мультфільмів, а пропозиції дедалі радикалізувалися. Я вже почав побоюватися, що одним літаком справа не обмежиться, коли з приймальні попередили про прихід гуманоїдів.
Вибачившись за накладку, я попросив авіаторів почекати у зимовому саду. Їм корисно охолонути, щоб не впадати в ейфорію від несподіваного успіху. А розбірку щодо міністерських справ треба проводити без сторонніх. І Пашин веселий настрій тут не завадить, він насправді дуже легко трансформується в агресію, якщо правильно подати інформацію.
— Здорово, хлопці! — господар кабінету зробив серйозне обличчя і запросив нових гостей. Хлопці, як завжди, прийшли удвох — третій, «містер внутрішній», флегматичний товстун Славко, традиційно залишався в офісі і до великого начальства не потикався. Я вмостився навпроти, поруч із Пашею, щоб показати, на чиєму боці сила, і одразу взяв бика за роги.
— Ну? Хваліться, звідки взялася ваша «Фінансова Україна» у міністерських заліках?
— Яка ще Україна? — погрозливо звів брови Паша і тут–таки смикнувся й долонею обережно торкнувся опіку на щоці. Певно, болить.
— Зараз вони самі все розкажуть, — пообіцяв я, насолоджуючись запланованим ефектом несподіванки.
Але несподіванки не вийшло. Менший з гуманоїдів, кучерявий рихлий Вовчик, мовчки поліз до товстої шкіряної теки й узявся діставати звідти документи. Другий — дебелий, з наслідками ресторанного способу життя на боках, Сашко подивився на Пашу прозорими очима, які бувають у майданщиків — вагонних шулерів.
— Павле Олександровичу, ми вам принесли усі папери, щоб ви самі могли подивитися.
Які, в біса, папери? Звідки вони довідалися, про що буде розмова?
Вовчик ретельно розкладав перед Павлюком пасьянс з якихось бланків — накладних чи то декларацій. На мене обидва банкіри навіть не глянули.
— Що це? — поцікавився Паша.
— Декларації на цистерни. Ті, які нам ставлять в заставу.
— Ну і що?
— А ви подивіться, — запросив огрядний Сашко. — Цистерни ці знамениті. Їх усі банки знають.
Паша зітхнув. Я подивився на нього і на них, намагаючись зрозуміти, що тут відбувається.
— Ну? — підсунув до нас папери Сашко.
Паша навіть не простягнув руки. Він дивився кудись у стелю. Я глянув на документи, але скажу чесно, не зрозумів, про що йдеться.
— І що? — нарешті вийшов із задумливості мій партнер. — Що з того?
— Як це, Павле Олександровичу? Як ми можемо взяти у заставу цистерни з перебитими номерами? Ваші нафтовики з цими цистернами побували вже в усіх банках, і їх скрізь послали. Тому що це лівак. Тому що цистерни ці під арештом ще від банку «Україна», і всі про це знають.
— Ну і що? — уперто перепитав Паша.
— Як, що? Це підсудна справа.
— Для вас? — Павлюк–паша, хоч і обпечений коктейлем Б-52, не збирався так просто капітулювати.
— Не для нас. А для них.
— Так і не вийобуйтесь. Ваше діло — давати гроші.
— Павле Олександровичу, але ми ж не якийсь там «Циганський кредите», нас Нацбанк дрючить за ліквідність.