Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького
- Автор: Горобець В. М., Горобець М. М.
- Год: 2016
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-12-0873-5
- Жанр: История
Электронная книга - «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького». Краткое содержание книги:
• Русь у другій половині XI — першій половині XIII ст.
• Держава Романовичів
• Українські землі й Велике князівство Литовське
• Україна в складі Речі Посполитої
Сьогодні ці теми стали вкрай актуальними, і пропонована книжка може відповісти на чимало питань, які цікавлять і турбують кожного українця.
Оскільки стратегічне переслідування татар військами Польщі й Великого князівства Литовського, як правило, не практикувалося, то кримці, відірвавшись від коронної армії, почувалися в безпеці та спокійно почали переправлятися через Дніпро в районі Тавані. Саме в цей час їх зненацька атакувала козацька флотилія С. Полозовича і К. Кмітича. Українські вояки, незважаючи на свою нечисленність, доволі успішно билися з перекопцями. Поки що відоме єдине пряме джерело, в якому описуються дії козаків. Це лист Сигізмунда І до ради панів Великого князівства Литовського перед Берестейським сеймом від 10 грудня 1524 р. У цьому повідомленні король, не приховуючи власного задоволення, пише, що козаки «до Таваня на службу нашу ходили і, там будучи, послуги свої нам немало вчинили, і тих людей — неприятелів усіх татар, які в панстві нашому були, тиждень (!) через Дніпро не пропускали і на кожен день з ними битву мали і багатьох їх били, а інші самі тонули, яка ж послуга їх нам добре вдячна є» (курсив автора).
Свого часу Боплан, описуючи Тавань, зазначив, що «це протока й велика переправа для татар, оскільки ріка тече тут одним руслом і має не понад 500 кроків завширшки, руський берег [правий] дуже високий і стрімкий, а протилежний — низький». В іншому місці своєї праці французький інженер писав, що турецькі стріли летять не менш ніж на 500—600 кроків. Зіставляючи повідомлення Боплана, бачимо, що постріл, зроблений з лука з правого берега (особливо зважаючи на його висоту), спокійно досягав протилежного. Якщо ж пригадати, що серед кримців були турки, частина з яких мала на озброєнні вогнепальну зброю, то залишається лише дивуватися, як жменьці українських вояків на відкритому місці вдалося протриматися під обстрілом багатотисячного війська цілий тиждень.
Судячи з усього, козакам вдалося або відбити ясир, або змусити татар просто кинути його. За повідомленнями московських агентів у Криму, військо перекопців повернулося додому з худобою і нечисленним полоном. Взагалі, змусити татар кинути полон, який становив основу здобичі, могла тільки велика небезпека. Такою загрозою була сама ситуація, в якій опинилося кримське військо. Неможливість переправитися через Дніпро могла, в разі підходу основних польських і литовських військ, стати для кримців безвихідною пасткою.
Татарсько-турецькі походи 1524 р. були загрозливим сигналом для уряду Великого князівства Литовського. Поставала реальна перспектива повторення ситуації кінця XV — початку XVI ст., коли татарсько-турецькі орди мало не щорічно нападали на території цієї країни. Наявність же у Криму протурецького хана Саадет-Ґерая І тільки посилювала ці побоювання. Причому страх перед новими вторгненнями виявлявся у вигляді паніки. Наприклад, на початку серпня пройшли чутки, ніби до Королівства Польського наближається велике турецьке військо. У Кракові зчинилася паніка, про оборону ніхто не думав. Як зазначає Дворзачек, тільки завдяки особистому втручанню Яна Тарновського почався збір Посполитого рушення. Але його мобілізація проходила настільки повільно, що ще в другій половині вересня кордон залишався відкритим. На щастя, турецька небезпека далі чуток не поширилася.
У зверненні до ради панів князівства від 10 грудня 1524 р. Сигізмунд І прямо говорив про хана: «Він за звичаєм предків своїх перших царів несправедливими присягами и лестивими залицяннями хоче нас заводити собі і приязні, а з поради і за допомогою царя турецького збирається у панства наші хоче плюндрувати; так же чутки до нас доходять, що на наступне літо ті оба царі поганські, перекопський и турецький, з великими силами хочуть людей своїх у панства наші посилати, хочучи казити» (курсив автора).
В умовах такої небезпеки ззовні король наполягав, аби Краків і Вільно об’єднали свої зусилля в справі оборони. На думку Сигізмунда І, на сеймі, що має відбутися, треба вирішити питання, що безпосередньо стосуються державної безпеки країни. Прийняти суворі укази щодо мобілізації військ, бо «деякі княжата, і панята, й урядники наші, і шляхта мало послушенства к нам, господарю й Вашій милості раді панів наших мають» і не з’являються на місце збору згідно з урядовими наказами. Тому король вимагав, аби винних «без всякого милосердя наказуєм карати на горла» й конфіскувати «маєтки їх». Рада панів мала подумати, що робити з послами Мехмед-Ґерая І, які досі мешкали у Вільні. А також щодо щорічних упоминків і грошей, захоплених при знищенні Іслама, яких вимагав хан. Крім того, король звертав увагу на відносини із заволзькими й ногайськими ордами, які своїми походами в причорноморські степи фактично захищали кордони Великого князівства Литовського.
Окреме місце в листуванні короля з Вільном посідало питання безпосередньо Києва та інших прикордонних міст. Сигізмунд І скаржився, що досі не виконано його розпорядження щодо ремонту київських укріплень і присилання до тамтешнього замку жита. Тому він наказав, аби до Великодня все було зроблено. Що ж до військових сил на кордоні, то Сигізмунд І запропонував Вільну план, який у майбутньому повністю довів свою ефективність. На думку короля, на кордоні потрібно постійно утримувати 2—3 тисячі «дворян наших на пенязях для... швидкої оборони панствам нашим від того поганства». І набрати в Києві на службу 1—2 тисячі козаків на чолі з дворянином королівським, аби вони «по Дніпру на перевозах» мешкали «і тих перевозів стерегли й боронили, скільки їм Бог милий допоможе». Оборонні заходи, запропоновані на Сеймі королем, у разі їх виконання, мали досить ефективно захистити Велике князівство від агресії з півдня. Але допомога прийшла з іншого боку й була неочікуваною не тільки для Вільна, а й для інших країн південної Європи.
Уперше за понад п’ятдесят років своєї кримської політики Велике князівство Литовське змогло застосувати кроки, спрямовані на перехоплення ініціативи. Поразка під Астраханню, вторгнення волзьких орд і напади литовських вояків значно послабили Кримський ханат. Водночас нові способи оборони, застосовані Литовським князівством 1524 р., довели свою ефективність у боротьбі з кримською агресією. Великим головним болем для Вільна знову, як і наприкінці XV ст., стала загроза турецького вторгнення.
Нова «Вітовтова» політика в дії
Наприкінці 1524 р. у Кримському ханаті розпочалася внутрішня війна, яка з періодичними перервами тривала до 1537 р. і в яку поступово були втягнуті всі сусідні країни. Фактично точилася боротьба між «партією незалежників», очолюваною сином Мехмед-Ґерая І Іслам-Ґераєм, і «турецькою партією», керівником якої були Саадет-Ґерай І, а пізніше Сахіб-Ґерай І. Каталізатором, напевно, стали події, що мали місце під час походу кримців 1524 р. Як зазначав М. Бєльський, Іслам-Ґерай був одним із керівників кримського війська, і саме татарські загони, очолювані ним, досягли найбільших успіхів під час рейду українськими землями Польщі. У той же час провина за поразки, завдані козаками степовикам на зворотному шляху, лежала на хані, який, маючи при собі турецьких вояків, не спромігся прикрити тил свого війська й забезпечити йому вільний відступ до півострова.
Напевно, навколо останнього сина Мехмед-Ґерая І почала згуртовуватися кримська знать, яка була невдоволена Саадет-Ґераєм І за його репресії та протурецьку політику. У листі до Сигізмунда І Іслам-Ґерай, пояснюючи причини конфлікту між ним і ханом, прямо вказував, що останній, ставши ханом, «братію нашу порізав, а потім [намагався] нас погубити й батька свого царство втратити». У той же час Саадет-Ґерай І, пишучи до того ж Сигізмунда І, зазначав, що Іслам-Ґерай почав «вархалт за порадою лихих людей» і що «він не з власної волі те вчинив». Подальші події підтвердили, що за Іслам-Ґераєм стояли чималі сили.
За донесеннями московських послів хан вирішив убити свого племінника. Проте Іслам-Ґерай, пам’ятаючи долю своїх братів, був на сторожі та вчасно зміг врятуватися і зміцнити табір своїх прихильників. За їх допомогою він захопив біля Перекопа матір Саадет-Ґерая І, а також його череди. Невдовзі Іслам-Ґерай вступив до Кримського півострова й вірною йому частиною кримської знаті був проголошений ханом (хоча навряд чи це було легітимним). Саадет-Ґерай І не з своєї волі відступив до Перекопа з малою кількістю людей. 4 листопада 1524 р. Іслам-Ґерай розпочав облогу Перекопської фортеці, яка затягнулася на три місяці. Саадет-Ґерай І скористався слушним моментом і завдяки своїм активним маніпуляціям знову залучив на свій бік більшість кримських князів і мурз, що змусило Іслам-Ґерая відійти до Молочних Вод. Не останню роль у цьому зіграли турецькі яничари, озброєнні вогнепальною зброєю. Взагалі, упродовж свого правління у боротьбі з внутрішніми й зовнішніми ворогами Саадет-Ґерай активно використовував турецьких вояків з їхніми «гарматами» і «ручницями».