Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр

— Які ви маєте підстави для цього?

— Найголовніша, що Бедржих Фієдлер, незважаючи на свою фізичну слабкість і боягузтво, вже третього березня втік до Англії. Це був теж досить хоробрий вчинок. Фієдлер зважив на нього, злякавшись, що ім'я його потрапило до чорного списку націстів. Іншої причини бути не може: англійської мови він не знав, з французької ще в школі провалився на іспитах, німецької також ніколи не вчив, та й жодної копійки грошей на життя за кордоном у нього не було.

— Як же він дістався до Англії?

— Йому довелося пробиратись навколишніми шляхами — аж через Грецію. Одному йому ніколи б не вдалося впоратись із цим. Йому допоміг Яндера — непомітний службовець, а насправді — агент міжнародного масштабу.

— Вони були друзями?

— Ні, лише знайомими. Яндера приніс Фієдлерові в лабораторію якісь хімікати, розповів йому про все, не криючись, попередив його про можливу небезпеку. І Фієдлер рискнув.

— Він казав вам про це?

— Так, — хитнув головою Карличек. — Але ми не такі дурні, щоб повірити йому! Я уявляю собі це таким чином: Яндера не міг знати точної дати наступу націстів, але він, як і багато інших, не сумнівався, що це незабаром має статися. День п'ятнадцятого березня тепер пам'ятає кожний чех, і Бедржих Фієдлер міг протягом багатьох років переконувати сам себе в тому, що Яндера назвав йому саме це число. Яндера зумів зіграти на його почуттях і схилити на свій бік. Йому був конче необхідний надійний кур'єр, який би з почуття вдячності доставив і передав куди слід важливу інформацію, очевидно, усну. Якимось чином він допоміг Фієдлеру перейти кордон, і той виконав його доручення. Тепер він, звичайно, про це й чути не хоче. Заперечує, бо справа таки серйозна. А може, він настільки вдячний Яндері, що ніколи не зрадить його жодним словом.

— Гаразд, Карличку, але тоді йому краще було б взагалі не згадувати про Яндеру.

— Він не думав, що ми, ознайомившись із його характером, робитимем такі висновки. Для мене цілком достатньо й того, що Яндера повідомив Фієдлера про напад фашистів і що той навіть не поцікавився, звідки йому це відомо.

Карличек благально поглянув на Гонзика, який саме вносив склянку блідого чаю.

— Неважко уявити собі решту деталей, — продовжував він, кидаючи цукор у склянку. — Потрапивши до Англії, Бедржих Фієдлер насамперед пішов у будинок радіо, а звідти чеські редактори з дозволу членів чехословацького уряду, які також покинули батьківщину, та з дозволу англійських властей послали його до Ноттінгема, де він потім жив у одній словацькій родині. Там була секретарка, самотня жінка. Вона навчала його англійської мови; вони стали близькими друзями — адже Бедржих був самотньою людиною. Незабаром вони одружилися. Це й стало передумовою появи на світ їхнього сина Арнольда.

— Вона була словачкою?

— Стопроцентна англійка, до того ж, ще й молода. Вмерла вона, як я вам уже казав, через помилку: надійшло сумне повідомлення з фронту, і її серце не витримало. Вона й до цього перенесла кілька шоків через повітряні обстріли Герінга. Смерть дружини приголомшила Бедржиха Фієдлера, і він мимоволі відчув у собі нову хвилю героїзму. Спершу йото зарахували до народного ополчення — через свої фізичні вади він виявився непридатним до військової служби.