Помилка Олексія Алексєєва
- Автор: Полещук Александр Лазаревич
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Володимир Крекотень
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Помилка Олексія Алексєєва». Краткое содержание книги:
Про грандіозний експеримент радянських учених, що створили штучну галактику, населену мікроістотами, про могутність людського розуму, здатного змінювати й перетворювати природу, йдеться в цій повісті.
— Даруйте мені за сміливість, професоре, та хіба не суперечить сучасна наука релігійному почуттю?
— Чому ж? — спитав у мене Доналд Рей, чогось усміхаючись. — Я не бачу причин, особисто я з більшою приємністю наважився б нагнівити нашого шерифа, ніж парафіяльного священика, який обслуговує мене і співробітників моєї обсерваторії.
— Але сучасна наука відкрила так багато фактів, які суперечать святому писанню, — досить боязко промовив я.
— Ах, це! — розсміявся професор. — Це глибока помилка, до речі, досить поширена. Сучасна наука не може суперечити святому писанню, як мешканець морських глибин кашалот не може стати на герць із левом чи зграєю вовків. Священне писання й наука — явища різного порядку, вони просто не можуть заперечувати одне одного. Вони не мають, розумієте, придатного рингу, щоб зустрітися одне з одним. Коли я починаю думати про чудесні закони природи, про мудрість того, хто створив світ, у цю мить я нічим не відрізняюсь від найретельнішого й найщирішого парафіянина, в цю мить мене всього охоплює релігійне почуття; та коли я починаю обчислювати, скажімо, середню залишкову швидкість руху зірок якоїсь ділянки неба, цієї миті я в зовсім іншому стані. Я працюю, і я не винуватий, що стародавні жерці трохи по-іншому уявляли собі світ, ніж я, що маю в своєму розпорядженні розумні й тонкі вимірювальні прилади. Точнісінько так наш майстер-водопровідник, відкручуючи кран, який тріснув, думає цієї миті тільки про те, яка різь, ліва чи права, і ні про що більше, та це не заважає йому палко вірити й знаходити найбільшу втіху в молитві. І релігію не можна розуміти спрощено, буквально, у святому писанні я знаходжу зовсім особливу чарівність саме в тім, що всі питання, які хвилювали наших предків, так і лишились не розв’язані, так і залишаться, повірте, нерозв’язані навік-віки.
— Амінь! — сказав я. — Та хіба наука не ставить і не розв’язує все нових завдань.
— Це чудова розвага для людей, наділених розумом, схожим на мій, відшукувати и вирішувати ті чи інші завдання. Проте головні питання, що їх ставили перед собою ще стародавні мудреці, не можуть, принципово не можуть знайти собі іншого рішення, окрім визнання божественного начала. Хіба може хто-небудь сказати, нащо живемо ми, люди, який таємничий гончар зліпив Землю, і Сонце, і променисті зірки, хто вдихнув життя в травинку, що росте на луці, і в птаха, що летить у небі?.. Ні, тільки в релігійному почутті ми можемо знайти повне, хвилююче й солодке вирішення всіх цих питань, байдуже, чи ми літаємо на реактивних літаках, чи їздимо, як Ісус, на ослику. Більше того… Друже мій, прошу вашої уваги… Я певен зараз також того, що навіть у сфері науки є завдання, які можна вирішити лише з безпосередньою допомогою вищого божества. І мені, мені довелося доторкнутись своїми руками до проблеми таємничої, сповненої загадок, сповненої чудесного. Так, так, останні тижні були заповнені дуже напруженою працею, і єдиний висновок, який я міг зробити, проголошував: чудо.
— Професоре, ви так зацікавили мене, що я просто не зможу залишити вас, не довідавшись, у чім річ.
— Розумієте, я займаюсь тим, то вивчаю рух далеких зірок, намагаюсь дізнатися, куди вони пересуваються, в яких місцях перебували раніше, куди рухається наше Сонце
з роєм планет, що літають навколо нього. Як не дивно, але мені рідко доводиться зазирати в телескоп. У мене вже не той вік, щоб легко витримувати ночі в нетопленому приміщенні, адже ви знаєте, що навіть тепло від людської руки може викликати зміни в правильності дзеркала телескопа. Та це не означає, що я “відлучився” від неба, зовсім ні. Незліченні фотографії заміняють мені телескоп. Але зовсім не про це я хотів вам розповісти… Якось, порівняно недавно, мені запропонували показати дивовижне марево, його відкрили й описали Джонс і Даттон. Можливо, що я ніколи не зібрався б подивитись, але мені впали у вічі його фотографії, зроблені в інфрачервоних променях. Я не повірив власним очам: на них було зображено, щоправда дуже невиразної форми, якусь далеку, позагалактичну туманність, якусь галактику. Я негайно виїхав до Чікаго. Там мені сказали, що такі фото одержують десь на півдні Росії І регулярно надсилають для обміну на фото, зроблені в нас. Для мене виготовили кілька негативів, і, коли я повернувся в свою обсерваторію й детально їх вивчив, всякі сумніви стали неможливі. Переді мною лежала не просто галактика, а галактика, що перебувала в стадії вже далекого розвитку. Зірок налічувалось близько трьохсот мільярдів, ясно видно було газові туманності, зірки спалахували й гасли буквально на наших очах. Ось ці фото, погляньте самі.