Місцеві формування німецької армії та поліції у Райхскомісаріаті «Україна» (1941–1944 роки)

На Донбасі, який став наступною ціллю радянського наступу діяли шість українських шуцбатальйонів: 157, 158, 162, 163, 164, 165. Їх з великим поспіхом в пішому порядку почали відводити в тил, в напрямку на Дніпропетровськ і Миколаїв. В дорозі, під обстрілами радянської авіації, шуцмани почали масово дезертирувати, і розбігатись по домівках. 157 і 158 батальйони, які планувалось перекинути до Києва, просто перестали існувати, а залишки решти частин почали спішно переформовувати, щоб не допустити їх повного розкладу[165].

В тилових районах найбільш кризовою стала ситуація в окрузі Волинь — Поділля. Тут протистояння між окупантами і місцевим населенням ускладнювалося ще й українсько-польським конфліктом. В склад нацистських інституцій в регіоні входили донські козаки, українці та поляки. При цьому українці і козаки здебільшого до весни 1943 року були представлені у збройних формуваннях, тоді як полякам вдалось посісти більше місць в адміністрації краю, в тому числі і в Рівному. Наявні тут шуцбатальйони теж не були моноетнічними, і включали місцевих та прибулих з ГГ фольксдойчів, українців, білорусів та поляків.

В квітні 1943 року на заклик ОУН тотальна більшість українських шуцманів зі зброєю в руках перейшли з «шума» на бік повстанців. Здебільшого це відбувалось без ексцесів, незважаючи на масовість явища. Так, майже без перешкод до УПА перейшов весь склад 103 шуцбатальйону з Мацієва, та українська залізнична поліція з Ковеля. А в 104 шуцбатальйоні дійшло до повстання. Ця частина, базована на даний час в Дорогичині, складалась в більшості з місцевих жителів навколишніх Брестської, Пінської та Волинської областей. Командний склад батальйону становили німці, поляки та польські фольксдойче, їх «дублерами» були білоруси та українці, частина яких прибула з Галичини. Батальйон складався з трьох рот, по три взводи кожна. Крім охоронних завдань, роти даної частини здійснювали рейди і прочісування навколишніх лісів з метою розшуку і знищення наявних тут українських, польських та радянських партизанів[166]. Саме в квітні 1943 року бойова група батальйону в складі двох рот (1-ї і 2-ї) була направлена на Волинь для боротьби з УПА. Під час операції вояки збунтувались, перебили командирів, і перейшли на бік повстанців. 3-тю роту в складі 80 чол. окупанти роззброїли, і відправили на роботу до Німеччини[167].