Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин
- Автор:
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 966-03-2558-4
- Жанр: Народные сказки
Электронная книга - «Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин». Краткое содержание книги:
— Ой, ой! Мені ж боляче!
Кошеня розціпило зуби, а лапою мишку тримає.
— Відпусти мене, — просить мишка.
— Не можу, — каже кошеня, — мене мама буде сварити.
— Моя теж сваритиме, якщо я не прийду.
— То твоя мама, а то — моя! Вона буває дуже зла, як розгнівається, — каже кошеня.
— А що ти зі мною зробиш?
— Повчусь, як миші ловити, а тоді мама прийде, скаже, що робити.
— Хіба так учаться? — пропищала мишка.
— А як? — дивується кошеня.
— А так: я буду тікати, а ти наздоганяй — як у квача грають.
— Це цікаво, — погоджується кошеня.
- І дуже весело, — пропищала мишка. — Я як долічу до трьох, ти зразу ж мене відпускай.
І тільки кошеня відняло лапу, мишка шусть — і нема. Як вітром здуло.
Лаяла кицька кошеня. Вуха нам’яла, щоб пам’ятало кошеня науку.
Овечка
Йшла овечка дорогою і судосилась з вовком.
— Здорова будь, овечко!
— Здоров, вовче! — каже овечка.
— Куди ти, — каже вовк, — ідеш?
— У поле, пастись.
— Я тебе, — каже вовк, — хочу з’їсти.
— Е, — каже овечка, — коли ти хочеш мене з’їсти, то піди ж перш та висповідайся.
— Куди ж я, — питає вовк, — пойду сповідаться?
— Я тебе заведу.
Ото овечка повела вовка в западню і каже йому:
— Застроми сюди лапу!
Вовк застромив туди лапу, куди сказала йому овечка, западня — хлоп — і застукнулась.
Сіпався вовк, сіпався — не може ніяк, бідний, вирваться. Так він стояв, аж поки чоловік не прийшов з дручком уранці та не висповідав того вовка.
Олень, черепаха і птах
Було троє друзів: олень, черепаха і птах.
Якось уночі заплутався олень у сітці. Спробував звільнитись, та побачив, що сам нічого не зробить. Покликав на допомогу черепаху.
Приповзла черепаха і почала гризти сітку. Гризе нитку за ниткою та все поглядає на стежку, чи не йде мисливець. А тут мисливець — з торбою, луком та стрілами.
Аж раптом йому під ноги кинувся птах. Мисливець побіг за птахом. Поки за ним ганявся, черепаха звільнила оленя. Зосталася сітка, порожня та порвана.
Розсердився мисливець: «Це мене так птах піддурив!.. Ось я його з лука вб’ю». І тільки націлився, а черепаха хап мисливця за ногу. «Ой!» — скрикнув він і промахнувся. Полетів птах цілий та здоровий. Тоді мисливець схопив черепаху, вкинув у торбу і пішов додому.
Дорогою захотілося йому їсти. Сів під деревом, розклав на листку млинці. А олень підкрався ззаду, підчепив рогом торбу і зник у гущавині. Там на них уже чекав птах. Він дзьобом розірвав торбу і випустив на волю черепаху.
Так троє друзів порятували один одного.
Осел і пес
Великий пес і осел ішли в дорогу разом. Обом захотілося дуже їсти. Осел спасав по дорозі бодаки і осет, а пес, будучи дуже голодний, просив осла, щоби йому дав кусник хліба, котрий ніс на собі в кошиках. Осел відповів, що пес може їсти тоє, що осли їдять, тоє бодаки і осет.
В тій хвилі надбіг великий вовк. Осел, дрожачи цілим тілом, став просити сильного пса, щоби його боронив. «Ні, - сказав пес, — тії, що хотять їсти сами, най і бороняться сами!» По тих словах утік пес, а осла зажер вовк.
Яка ж з того наука? Ото тая: добра услуга вимагає также доброї услуги, і той, хто не милує ближнього свого, не найде помилування у него для себе.
Осел, медвідь і вовк
Був один коваль, мав віслюка. Доки був віслюк молодий, то любив його коваль, а як ся постарів — не міг його продати, бо ніхто не хотів купити. А коваль взяв та й нагнав його.
Пішов віслюк та й зайшов у ліс. Дивиться: є що пасти. І каже сам до себе: «Було б мені давно потянути, а я так терпів голод». За дві неділі так спасся, що би його ніхто не пізнав, чи то він. А коваль його підкував та й забув відорвати підкови. Він так підкови повирошував на росі, що сі так ясніли, як срібло. Одного разу напасся віслюк та й ліг під дуба. Дивиться: а медвідь іде. А віслюк так ся напудив, що аж увалився. Медвідь дивиться: а підкови так сі блищать. Страх його зібрав. Приходить до віслюка і каже: «Що робиш?» А віслюк каже: «Сплю». Та й ніби витягається так, як уві сні. На весь ліс лоскіт, а медвідь напудився і каже до него: «Ану, чи ти плиту роздушиш так, як я?» А віслюк каже до него: «Що то роздушити? Ану постав креміницю, чи так своїми ногами даш вогню, як я». Взяв віслюк як утне підковами, як посиплить іскри; а медвідь пробує собі своїми ногами та й не міг вдарити, аби вогню дали. Та й уже боїться медвідь віслюка, а віслюк його. Тепер каже медвідь до віслюка: «Будем оба кумпанію тримати».