Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин
- Автор:
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 966-03-2558-4
- Жанр: Народные сказки
Электронная книга - «Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин». Краткое содержание книги:
Через тиждень чи через два довелось голубові полетіть до сусіда на тік пошукать там зерна. Голуб ходив по току, задравши вгору голову, не помічав, що перед ним стирчать петлі пльонки. Якраз на ту пору бігла по току мурашка, побачила, що голуб підходе до пльонки, мерщій підбігла до його і жигнула його за ногу. Голуб нахилив голову вниз — подивиться, хто його жигнув, і побачив, що у його перед носом стирчать петельки пльонки. Він тоді мерщій задки, задки, знявсь і полетів додому. Тут він згадав, як він заборонив мурашку од смерти і як мурашка поступалась стать йому в пригоді. З того часу голуб з великою охотою помагав в нужді всім тварям.
Мурашок сильніший від орла
Орел казав мурашкові, що він дуже мудрий. А мурашок каже:
— Я тому мудрий, бо я дужий. Ану, візьми ти кавалок олова, який-єс сам завеликий та загрубий, та винеси у смереку у самий вершок!
Орел не міг підоймити від землі, а мурашок, який він завеликий, який він загрубий, такий кавалок узяв, виніс на сам вершок смереки, припочив там трохи та назад ізніс.
— За того буду твоїм дітям очі виїдати, як їх меш виводити, — сказав мурашок.
Тому тепер виводиться орел у березні, коли ще мурашок нема.
Нарікання лисиці
Жалілася раз лисиця собаці:
— Яка я бідна та нещаслива! Ніхто мене не любить, цураються мене!.. Мабуть, вже така моя доля!
— Е, ні, голубко! — одказав собака. — Не так доля, як лиха воля. Коли б ти добра була, то й дружились би з тобою, а лукавого всі цураються!
Насмішливе слово
Давно се діялось, як побачив один чоловік в лісі огрядного оленя. І довго він любувався красою оленя. Аж той запримітив вкінці і чоловіка і зрадів, бо вже віддавна мав замір поспитати когось про свою красу.
Олень наблизився, проте, до чоловіка, станув перед ним в цілій своїй огрядності та й питає: «Чи гарний я?» — «Коби-сь не куций!» — сказав чоловік.
Олень задрожав з досади і каже: «Зроби мені сокирою рану межи рогами». Та й пригнув голову до чоловіка. Сей вагався, але вкінці цюкнув топором рогатого, а в тій же хвилі блюхнула кров косицею, аж до половини високих дерев. «Дякую тобі за прислугу, — каже зранений. — За рік прийди на те саме місце, щось тобі цікавого покажу і скажу». Та й за сим словом пігнав в гущаки, лишаючи широкий слід крові за собою.
В рік жде чоловік на оленя, але вже з кресом в руці, бо боявся помсти оленя. Незабаром надбіг олень та й, поклонившися знайомому, каже: «Подивися, чи рана від твого топора загоїлась». І схилив голову перед очі чоловікові.
Трепечучи, оглянув чоловік зранене місце та й каже: «Загоїлась і лиш маленький шрамок по собі лишила». — «Видиш, — промовив, зітхаючи, олень, — рана від топора за рік заросла, але рана, що мені в серці зробило твоє насмішливе слово, не загоїться ніколи».
Не впусти рака з рота
Летіла ворона понад морем, дивиться — лізе рак. Вона хап його та й понесла через лиман у ліс, щоб, сівши де-небудь на гіллі, гарненько поснідати. Бачить рак, що приходиться пропасти, та й каже вороні:
— Ей, вороно, вороно, знав я твого батька і твою матір: славні люди були!
— Угу! — каже ворона, не роззявляючи рота.
- І братів, і сестер твоїх знав, — каже рак, — що за добрі люди були!
— Угу! — гугнить ворона, а рака кріпенько держить.
— Та вже хоч вони і гарні люди, — каже рак, — а тобі не рівня. Мені здається, що й на світі нема розумнішої над тебе!
— Еге! — крикнула ворона на весь рот і впустила рака в море.
От тим-то, як кого одурять хвалою або улесливою річчю, то люди й кажуть:
— Упустив рака з рота.
А як кого остерігають, то кажуть:
— Гляди, не впусти рака з рота.
Нерозумне кошеня
Принесла кицька мишеня і каже кошеняті:
— Ось тобі, грайся, учись миші ловити.
І пішла. Кошеня торкнуло лапкою мишку раз, удруге. Лежить мишка і не поворухнеться. Схопило злегка зубами, а мишка: