Агент №13

— А потім перед прокурором він відмовиться од усього сказаного, — заперечив Кара. — Ми доможемося успіху лише тоді, коли викладемо на стіл докази.

— Як хочете, а я даю собі голову відрубати, що вбивця не хто інший, як Салаї, — настоював на своєму майор.

— Шкода такої розумної макітри, синку, — зауважив Шалго.

— Я б, дядечку, негайно заарештував і ваших підопічних — Беату і Сюча, коли б моя воля.

— Дійде черга і до них, — мовив Шалго. — Поспішиш — людей насмішиш. Не кажи «гоп», поки не перескочиш. Навести тобі ще кілька приказок? Чи, може, якийсь анекдот про міліцію?

— Ідіть під три чорти з вашими анекдотами, — розсердився Балінт і звернувся до Кари: — Товаришу полковник, а що, коли Губер сказав правду?

— Саме над цим і міркуємо, — сказав Шалго. В голосі його вже не вчувалось іронії. — Саме в цьому «а що, коли» і полягає суть справи.

— Ви знову занадто мудруєте. Адже факти стверджують, що Губер не брехав.

Шалго здивовано глянув на молодого майора.

— Кажете, факти? Які саме? Рація — то факт. Факт, що Віктор Меннел був розвідником. Факт, що фірма «Ганза» є засекреченою організацією федерального розвідувального бюро. Факт, що з розвідувальної мережі фірми «Ганза» ми не знаємо жодного агента.

— Беату Кюрті і Тібора Сюча знаємо ж, — рішуче випалив Балінт.

— Це тільки здогадки, а нам потрібні факти, — заперечив Шалго. — Я можу сказати, Міклоше, ще більше. — Він узяв сигару, зачекав якийсь час, щоб віддихатись, і закурив. Пустивши кільце диму, повів далі: — Щойно Гейза Салаї зізнався, що приїхав сюди з Балатонфюреда з наміром убити Віктора Меннела.

— Неймовірно! — вигукнув Балінт.

— Півгодини тому дзвонив Пішта Фелмері: проведено очну ставку. В особі Салаї впізнали чоловіка, з ким Меннел зустрічався надвечір дев'ятнадцятого на набережній. Очевидці підтвердили, що тим невідомим був Гейза Салаї. І все ж я не переконаний, що само він убивця.

— Щось не віриться, — зауважив Балінт. — Зізнався, що приїхав сюди вбити Меннела, а напередодні вбивства прогулювався з ним у всіх на очах…

— Про що вони говорили в той вечір? — звернувся Кара до Шалго.

— Салаї просив Меннела відступитися од його нареченої. До речі, ця частина зізнання в мене. — Він підвівся й пішов до сусідньої кімнати.

— Це Шалго «розколов» Салаї? — запитав Балінт.

— Разом із Фелмері, — відповів Кара. — Хоч, на мою думку, ще не до кінця. Не знаю, в чому їм зізнався Салаї, проте не слід забувати — у нього досить виграшне становище. Адже Меннела вже немає, тому Салаї може давати такі показання, які йому вигідні. Те, що він скаже, нема кому спростувати, а спіймати його на брехні можна хіба що логікою. Важка справа. Здавалось би, невідомий, якого ми шукали, в наших руках, та користі з того поки що мало. Десь ми схибили. З годину тому я розмовляв по телефону з Фелмері. Він каже, що Салаї стає дедалі самовпевненішим. Виникає запитання: чому? Можливо, через те, що, пишучи зізнання, добре все обміркував і дійшов до висновку: голі факти ще не мають сили доказу. Він визнає лише те, що вважає для себе доцільним. А далі, мовляв, доведіть протилежне.