Агент №13
- Автор: Беркеши Андраш
- Год: 1975
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Георгій Андор
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Агент №13». Краткое содержание книги:
Угорські офіцери внутрішньої служби Шалго, Кара та інші з допомогою і при підтримці місцевого населення розкривають злочинні наміри західної агентури, запобігають ідеологічним диверсіям, спрямованим проти соціалістичного ладу Угорської Народної Республіки.
— Годі вам уже! — тихо, але зловісно процідив крізь зуби Салаї.
— Ви що, погрожуєте нам, пане Салаї? Хочете залякати нас?. Знаєте, що я можу вам відповісти, молодий чоловіче? Ви звичайний звідник, сутенер. Аморальний тип. Вами повинен би займатися відділ у справах моралі. Завтра до обіду ми проведемо прес-конференцію. Мені відомо кілька запитань, які вам буде поставлено. Дехто вже цікавиться вами. Отже, маю намір детально розповісти про вас усе.
— Кажіть, що хочете.
— Гаразд, я розповім про Гейзу Салаї, про цього інженера-інтелектуала, який зводив вуличних дівок. — Про те, н к ще в Італії він вигідно продав свою наречену Меннелові. Розкажу і те, за що ви побили Беату.
«Ось він, метод Шалго, — майнуло в голові Фелмері. — Старик перегруповує факти». Він дивився на інженера, що стояв, мов прибитий громом. Можна було лише здогадуватися, що творилося зараз у його душі. Шалго, мабуть, розміркував так: якщо Салаї вбивця, то він скоріше, проковтне звинувачення у звідництві, згодиться з тим, що він продав Беату німцеві, ніж сяде на лаву підсудних як убивця. І навпаки, якщо не він убив Віктора Меннела І в нього ще є хоч крихта совісті, гордості й самолюбства, то він не скористається такою можливістю і захищатиметься. В такому разі він мусить довести, що обвинувачення безпідставні. Фелмері визнав, що хід старого дуже ризикований. Адже можливо й таке, що Салаї не вбивця, але настільки вже морально розклався, що заради спасіння своєї шкури усе стерпить. Шалго блиску імпровізував. Він викладав справу так, немов міліція з г мого початку підозрювала інженера у вбивстві. А ця прес-конференція… Може, це вже занадто?
Він дивився на приголомшеного інженера, і йому захотілося гукнути: «Зберіть свої манатки й негайно забирайтеся геть! Гидко на вас дивитись». Проте стримався, з інтересом чекаючи, що ж він чинитиме далі.
— Вислухайте мене, будь ласка, — тихо, хрипким голосом ввернувся нарешті Салаї до Шалго.
— Нас не цікавлять ваші пояснення, — закручував далі свої гайки старий. — Ганьба! І це технічна інтелігенція двадцятого сторіччя! Тип чоловіків атомного віку! Інженер-будівельник і піжон! Плюнути на вас і то огидно…
— Благаю, вислухайте мене, — повторив Салаї. Обличчя його то блідло, то червоніло. — Ви зобов'язані мене вислухати! Ви мене звинувачуєте в страшних речах. Є ж у мене право захищатися! Зрозумійте, що я не той, за кого ви мене приймаєте. — Шалго прикинувся, що не слухає його, та інженера вже не можна було зупинити. — Я не пройдисвіт! Єдина моя провина, що я кохаю Беату і не можу існувати без неї. Я визнаю, що дев'ятнадцятого дійсно їздив у Балатонемед поговорити з Меннелом. Коли знайшов у Беати листа, відібрав його в неї і заборонив плутатися з Меннелом. Ми посварилися. Так, я вдарив її. Втратив голову, навіть не пам'ятаю, як воно трапилося. Зізнаюсь навіть у тім, що в ту мить міг би вбити Меннела. Це правда. Вісімнадцятого я був у Будапешті і не знайшов Беату вдома. Мати її сказала, що вона кудись поїхала напередодні. Я був переконаний, що в Балатонемед. Одразу сів у машину…
— Стривайте, Салаї, — зупинив його Шалго. — Казками нам баки не забивайте. Сядьте до столу і напишіть усе до найменших подробиць. Почніть із самого початку: коли познайомилися з Беатою, з її батьками, що сталося минулого літа в Італії, що відомо вам про Віктора Меннела. Ясно? Докладно про все, аж до сьогоднішнього дня. Зрозуміло?
— Можна в цьому зошиті? — запитав інженер.
— Валяйте!
Салаї підійшов до стола.
— Ще одне, — згадав старий. — Не забудьте про Сільвію. Цікаво, чому саме в липні вам надіслано привітання з днем народження. І чому відправлений той лист п'ятнадцятого, а датований сімнадцятого.
— Не розумію, про що ви говорите, пане. Присягаюся, що не розумію!..
Після полудня Кара запросив Шалго і майора Балінта на параду. Шалго виглядав дуже втомленим. Уночі старий спав мало, і рання поїздка у Балатонфюред виснажила його. Непогано було б перепочити. Якби це від нього залежало, завалився б спати. Проте полковник не давав нікому спокою і наполягав на нараді, яка, за його словами, триватиме недовго. Відпочити, мовляв, можна і після наради…
На терасі була така спека, що дійсно міг закипіти мозок. Кара знав: коли нараду проводити там, то Шалго обов'язково дріматиме, тому повів усіх до вітальні, де влаштував для себе справжню канцелярію. Ліза ще зранку опустила штори, так що в кімнаті стояла приємна прохолода.