Мертва кров
- Автор: Омела Михайлина
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 966-8135-10-5
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Мертва кров». Краткое содержание книги:
Інший головний герой — відомий поет Венчеслав Боголюбський також веде дивний спосіб життя — вдень спить, а вночі — приймає гостей, править верстки майбутніх книг, їздить по місту у справах… Обох головних героїв єднає те, про що ще ніхто не знає. Знають лише маги. Саме вони мають порятувати світ від опирів…
Твір став одним з переможців першого конкурсу гостросюжетного роману «Золотий Бабай».
На обкладинці книги використано фрагмент картини Van Eyck.
Венчеславу здалося, що небо впало просто на його голову. Він слухав фон Брюге, заплющивши очі, і кожне слово секунданта здавалося йому власним смертним вироком.
— Батько Вольдемара багато разів звертався до імператора з проханням дозволити єдиному синові повернути звання володарного князя і право носити батькове прізвище, але церква не давала дозволу, а цар не хотів вступати у конфлікт з патріархом. Нещодавно батько знову їздив з Вольдемаром до Росії, зустрічався з патріархом, навіть з самим Миколою Другим. І патріарх, і імператор прийняли його прохання, але нічого не пообіцяли. До речі, Микола Другий — далекий родич Гольфштейнів Готторбів. І от саме вчора Вольдемар отримав верховний наказ його імператорської величності про те, що відновлено його родовий титул і йому повернуто право носити прізвище своїх предків Шервашидзе…
Венчеслав слухав розповідь фон Брюге і відчував, як люто починає ненавидіти Крістіну, яка ніколи нічого не розповідала йому про свого чоловіка.
— Імператор дуже допомагав батькові Вольдемара, — тим часом продовжував розповідати фон Брюге. — Але все ж найбільше допомогли гроші баронеси фон Аусбах. Саме вони відкрили шлях до сердець отців синоду, і церква стала на бік Шервашидзе…
Нарешті Венчеслав і фон Брюге під’їхали до місця дуелі. Вольдемар стояв поряд зі своїми секундантами і посміхався. А після того, як секунданти спробували за правилами помирити дуелянтів, він, голосно засміявшись, сказав:
— Я тридцять років прожив на світі під чужим прізвищем. І, як німець, міг би задовольнитися задля годиться одним лише пострілом або навіть прийняти ваші пояснення і вибачення, але зараз, коли я нарешті ношу власне прізвище, ми будемо стрілятися доти, доки один з нас не помре! Я очікував лише на лист від імператора і сам збирався розлучатися з Крістіною, але ви поспішили. Тепер один з нас мусить померти…
Венчеслав нічого не відповів і простяг руку до зброї. Секунданти почали рахунок: «Один, два…» На слові «три» повинні були прозвучати їхні постріли, але раптом Венчеслава щось засліпило — це була кульова блискавка в руках елементалія, який, не знайшовши власника прізвища Вольдемар Гольфштейн Готторб, повернувся до нього. У свідомості Венчеслава повільно, по буквах, з величезними паузами між звуками прозвучало слово «три», і потім так само повільно прозвучав постріл секунданта, який дав знати — стріляйте. І Венчеслав вистрілив. Вистрілив, засліплений цим катуючим світлом, і відчув, як щось гаряче і важке вдарило йому в груди. Венчеслав упав і відразу побачив себе — якось ніби зверху і збоку. Його тіло лежало на землі, а довкола стояли секунданти. Фон Брюге приклав вухо до Венчеславового серця і, підвівшись на ноги, зі сльозами на очах сказав:
— Він помер…
Вольдемар, якого Венчеслав легко поранив, також лежав. Тримаючись за поранену руку, він запитав:
— Що з ним?
— Він помер… — повторив фон Брюге.
І тут Венчеслав відчув, як у мозку Шервашидзе з’явилася думка, так і не сказана вголос: «Царство йому небесне, Господи!»
Хм, царство небесне… Ні, на царство небесне він не може розраховувати. Але ще не все втрачено і він не дасть своєму фізичному тілу гнисти у землі, а астральному потрапити у восьмий підплан, де, напевно, справжнісіньке пекло, і поки його молоде, дуже тіло ще не зовсім далеко відпустило астральне і взаємозв’язок поміж ними існує, він не помре. Та й до того ж він має ще дуже багато земних справ, які треба завершити.
Венчеслав бачив, як незручно поклали його тіло у карету, і був роздратований цим. Він спробував донести цю думку до свідомості свого секунданта, і, здається, його було почуто. Фон Брюге нахилився і поклав тіло Венчеслава зручніше.
Потім Боголюбський бачив, що його тіло привезли не додому, а до шпиталю, в морг. Він дивився на прозекторський стіл і бачив себе — красивого, мускулястого, з золотими кучерями, — мало не плачучи з жалю. Якби міг, звичайно, плакати. Кілька разів спробував повернутися у власне тіло, але щось не дозволило. Він зрозумів: куля дуже міцно сидить у серці. І поки вона там буде, його душа не повернеться в тіло. Потім він почув, що вже видано свідоцтво про його смерть. Отже, діватися нікуди: він буде опирем, але для цього лікар мусить вийняти кулю з його серця.