Мертва кров
- Автор: Омела Михайлина
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 966-8135-10-5
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Мертва кров». Краткое содержание книги:
Інший головний герой — відомий поет Венчеслав Боголюбський також веде дивний спосіб життя — вдень спить, а вночі — приймає гостей, править верстки майбутніх книг, їздить по місту у справах… Обох головних героїв єднає те, про що ще ніхто не знає. Знають лише маги. Саме вони мають порятувати світ від опирів…
Твір став одним з переможців першого конкурсу гостросюжетного роману «Золотий Бабай».
На обкладинці книги використано фрагмент картини Van Eyck.
Рєпін почервонів, а Буревий, опустивши очі, тихо сказав:
— Пробачте, це, напевно, образ вашої померлої матері. Вона що, померла молодою?
— Та ні, Борисе Миколайовичу, вона жива.
— Отже, це ваша покійна сестра?
— Та в мене зроду не було сестри.
Борис Буревий уважніше придивився до Рєпіна і раптом, здригнувшись, побачив на його молодому вродливому обличчі печать смерті. Більше він нічого не зважився говорити, але розпочату тему підхопила Маргарита Холодова.
— Мабуть, ви думаєте про молоду красиву жінку, яка забрала ваше серце, померши…
Рєпін не встиг відповісти. Задзвонив телефон. Це була Єлизавета. Рєпін підійшов до Холодової і сказав, що він може поїхати за нею, якщо у цьому є потреба. Холодова переказала це Єлизаветі, але та відмовилася, сказавши, що за півгодини буде біля каплиці Іверської Богоматері. Рєпін полегшено зітхнув. Йому майже призначили побачення. Звісно, за півгодини він буде там, і збуджено-щасливий Рєпін повернувся до вітальні, де сидів Буревий:
— Борисе Миколайовичу, чим я зможу вам віддячити за подарунок?
Але Буревий, наче не почувши, тихо промовив у відповідь:
— Не змінюйтеся, прошу, не змінюйтеся…
— Отже, я можу, повернувшись до частини, повідомити про нашу з вами розмову Шабанову?
— Можете.
Рєпін попрощався і вийшов. У холі він налетів на Холодову, яка щойно закінчила розмову по телефону, поцілував їй руку і вибіг на вулицю.
Холодова, посміхаючись, зайшла до вітальні і запитала у Буревого:
— І чим він пояснив тобі своє зникнення?
— Сказав, що хоче повідомити про арабського скакуна військовому старшині.
— Це зовсім не так. Я знаю, куди він помчав. Зустрічати Єлизавету. Вона так чітко назвала місце, де буде за півгодини, що я знала, ми його не втримаємо.
— Це не має значення, куди він пішов, головне, що єдині обійми, які на нього чекають, це — обійми смерті.
— Борисе, що ти кажеш?! Він же ще — зовсім хлопчисько!
— Так, — майже прошепотів Буревий, — але на ньому печать смерті.
…Рєпін мчав на автомобілі вулицями Москви і весь час не міг позбутися неприємного відчуття після розмови з Буревим. Він знав про здатність деяких людей читати чужі думки, але в ролі піддослідного був уперше. Та щось Буревий явно наплутав, бо і матір у Рєпіна жива, і сестри він не має…
Рєпін не встиг загальмувати і вже лише краєм ока побачив, що переїхав собаку, який перебігав вулицю. Зупинивши машину, хорунжий підбіг до мертвої тварини, але було вже пізно. Несподівано Рєпіну стало страшно і він відчув, як довкола нього гусне зловісний морок, а потім його погляд зупинився на вивісці «Похоронна компанія Хоппе і сина». Під нею, у вікні горіло світло. Рєпін постукав. Двері відчинив невисокий старий чоловік з глибоко запалими очима і сивими бакенбардами. Побачивши Рєпіна, він сказав з помітним акцентом:
— Пане офіцере, ви помилилися адресою. Ми ховаємо лише лютеран…
— Ні, я не тому… Я перепрошую, біля ваших дверей, ось тут навпроти, я переїхав пса. Він породистий. Чи не ваш?
Старий підійшов до собаки і уважно подивився.
— Ні, це — не мій собака. І поблизу тут ні в кого такого немає, — а потім, помовчавши, додав: — Цей собака — попередження вам!
— Як — попередження?!
— Попередження про смерть!
У Рєпіна похололо в грудях, а німець тим часом продовжував:
— Цей собака загинув через те, що ви швидко їхали, думаючи про щось дуже важливе для вас. І тому ви не помітили цього пса. І от біля похоронної контори ця тварина нагадала вам про смерть. Тепер, сподіваюся, ви не будете так поспішати?
…Рєпін знову їхав вулицями Москви, і йому не давала спокою думка: «Що це сьогодні за день? Буревий щось говорив про смерть. Цей старий німець також. І пес на дорозі — також, як нагадування про смерть…»
Ще здалеку побачивши каплицю Іверської Богоматері, Рєпін зупинив автомобіль, потім зайшов до церкви і поставив свічку святому Георгію, але вона відразу загасла. Він знову її запалив. І знову свічка загасла. Так повторювалося кілька разів. І в цьому теж було щось зловісне. З важким серцем Рєпін вийшов з церкви і, запаливши цигарку, зупинився біля автомобіля.